Денис Галушка: життя, розстріляне і віднайдене в пам'яті
Денис Онисимович Галушка народився 30 травня 1902 року в невеликому селі Чумаки на Катеринославщині, у простій, працьовитій родині хліборобів. Його дитинство минуло серед полів і рідної землі, що з ранніх літ виховували у хлопця працьовитість і любов до своєї країни. Після закінчення початкової школи він залишився допомагати у батьківському господарстві, але невдовзі доля покликала його на інший шлях.
Із 1924 по 1930 рік Денис служив у Першій кавалерійській дивізії, де загартував характер і здобув перший серйозний життєвий досвід. Після демобілізації йому пощастило вступити до Інституту червоної професури — елітного навчального закладу, який готував кадри для керівних посад у партійних і наукових установах. Завершивши навчання, Галушка продовжив свій шлях у науці: завідував кафедрою літератури Харківського педагогічного інституту, викладав курс зарубіжної літератури в Харківському університеті, а також очолював правління місцевої письменницької організації. Як і більшість інтелігенції того часу, він був членом ВКП(б).
Перші літературні спроби Денис Онисимович зробив наприкінці 1920-х років. Його перу належать низка збірок оповідань, серед яких "Перший раз на чаті" (1929), "Дні боротьби" (1930), "Рейд ударників" (1931), "Рядовий революції" (1932), "Перші кроки" (1934). Він також написав монографію "Література на службі оборони радянської країни" (1932), яка стала помітною віхою у тодішньому літературознавстві.
Однак темні хмари згущувалися над Україною. У вересні 1937 року, в розпал сталінських репресій, Галушку заарештували за ордером Харківського обласного управління НКВС. Його звинуватили у причетності до "контрреволюційної антирадянської терористичної організації". Під час слідства не було знайдено жодного реального доказу вини письменника. Та цього і не вимагалося: з допомогою тортур його змусили підписати "зізнання", в яких він начебто вербував нових членів терористичної групи серед аспірантів.
Саме ці "зізнання", вирвані катуванням, стали підставою для обвинувального висновку. Судовий процес проходив без участі адвокатів чи свідків — як і сотні подібних "розглядів" того часу. 30 грудня 1937 року виїзна сесія Російської колегії Верховного Суду СРСР винесла стандартний тоді вирок: розстріл із конфіскацією майна. Наступного дня, 31 грудня, у стінах харківської тюрми Дениса Галушку розстріляли.
На довгі роки його ім'я зникло з літератури. Книги не перевидавалися, ім'я не згадувалося, пам'ять намагалися стерти.
Тільки у серпні 1957 року, на клопотання Спілки письменників України, справа Дениса Онисимовича була переглянута. Верховний Суд СРСР визнав повну відсутність складу злочину й скасував вирок від 1937 року. Галушка був реабілітований посмертно.
Та справжня реабілітація відбулася не в кабінетах і судах, а в серцях тих, хто не забув, хто продовжив пам'ятати. Його життя — свідчення страшної епохи, в якій найкращих, найсвітліших знищували лише за прагнення мислити вільно.