Володимир Антонович Ґадзінський
(псевдоніми — Йосиф Гріх, Оскар Редінг, Триліський, Стефан Трипільський; 1888–1932) — український поет, прозаїк, літературний критик, публіцист, перекладач і науковець, одна з найяскравіших постатей доби українського культурного відродження 1920-х років. Його ім’я пов’язане з розвитком інтелектуальної поезії, експериментів у жанрі, стилі та мовному наповненні літературного тексту.
Народився 21 серпня 1888 року в місті Краків (на той час — територія Австро-Угорщини) в єврейській родині. Дитинство провів у Станіславові (нині — Івано-Франківськ), куди переїхала його сім’я. Тут закінчив польську реальну школу, а згодом вступив до Львівської політехніки. Його інтелектуальні інтереси виявилися багатогранними — від точних наук до літератури й філософії.
Навчався також у Віденському університеті (1910–1913) на фізико-математичному факультеті. Водночас цікавився літературними рухами й писав свої перші поетичні тексти. У серпні 1914 року добровільно вступив до Легіону Українських січових стрільців, брав участь у бойових діях на Тернопільщині. Згодом потрапив у російський полон.
Після Першої світової війни повернувся до культурно-літературного життя. У 1920 році перебирається до Наддніпрянської України, працює у видавництві "Всегалвидав" у Тарнополі. Саме в цей час Ґадзінський починає активно публікуватись — поезія, критика, публіцистика. Його тексти вирізнялися не лише тематично, а й за мовною виразністю та стильовим новаторством. Він намагався поєднати поезію з досягненнями наукової думки — зокрема фізики, філософії, соціології. Саме тому його іноді називають зачинателем "наукової поезії" в Україні.
З 1921 року Ґадзінський мешкає в Москві, де разом із однодумцями засновує літературну групу "Село і місто", яка прагнула поєднувати національну традицію з модерними літературними тенденціями. Його поетична збірка "З дороги" (1922) стала одним із маніфестів нового художнього бачення.
У 1923 році відкрито виступає проти формалізму в літературознавстві. Його статті та полемічні праці спрямовані на переосмислення ролі літератури в суспільстві. Письменник активно долучається до діяльності таких організацій, як "Гарт", ВУСПП, а згодом — викладає в Одеських вишах, очолює редакцію часопису "Блиски" (1928–1929), який став платформою для дискусій про нове мистецтво.
Серед його найвідоміших поетичних творів — поеми "Айнштайн", "УСРР", "Заклик Червоного Ренесансу", "Розум", у яких поєднано наукову термінологію, урбаністичну образність і романтичне світовідчуття. Його поезія відзначалась прагненням осмислити сучасність через категорії розуму, матерії, енергії, технічного поступу. Промовисті образи на кшталт "пегаса на тракторі" чи "бунтоносного чавуну" стали символами поетики індустріального доби.
У прозі Ґадзінський не менш експериментальний. Його фантастична повість "Кінець" (1927) і філософські нариси у збірці "Фраґменти стихії" (1927) показують автора як мислителя, зануреного в рефлексії про людину, природу часу й метафізику революції.
Поза художньою творчістю активно виступав як критик і теоретик літератури. У період дискусій 1925–1928 років опублікував низку статей (зокрема у книжці "На безкровнім фронті"), де аналізував кризу української культури й намагався окреслити шляхи її оновлення. У багатьох есеїв торкався проблеми втрати ідеалів, зневіри в революційному міфі, спустошення духовного простору.
До останніх років життя залишався в Одесі. Працював у Держвидавництві України, очолював його одеську філію. Залишив по собі багато рукописів, частина яких, зокрема роман-трилогія "Звільнення України" і "Нотатки з історії української літератури", зникли безвісти або не були оприлюднені.
Володимир Ґадзінський відійшов з життя 11 серпня 1932 року в Одесі. Причиною смерті, за офіційними документами, стало серцеве захворювання, хоча існують версії про самогубство — через глибоке розчарування в комуністичних ідеалах, яким присвятив себе в молоді роки.
Його творчість лишилася на маргінесі офіційного літературного канону, проте в контексті епохи Червоного Ренесансу ім’я Ґадзінського — серед найоригінальніших і трагічних постатей. Поет, який прагнув наукою озброїти душу, і мислитель, що намагався врятувати людину в епоху соціальних експериментів.