Петро Іванович Франко (1890–1941) був видатним українським педагогом, письменником, військовим авіатором та науковцем-хіміком, який зробив вагомий внесок у розвиток української культури та науки. Його життя стало прикладом самовідданості і боротьби за незалежність України в складний період національних змагань 1917-1920 років. Він був не лише сином відомого українського письменника Івана Франка, але й людиною, що сама створила спадщину, яка залишила свій слід в історії.
Петро Франко навчався у Львівській політехніці, після чого розпочав активну діяльність у різних сферах. Він став одним із співзасновників Пласту — організації, що мала велике значення для молодіжного руху України. Франко також був членом Наукового Товариства імені Шевченка і активно працював над поширенням культурних та наукових знань серед молоді.
У 1911-1914 роках він був учителем фізичного виховання у філії української Академічної гімназії у Львові, де організував перші пластові гуртки. Більше того, у 1913 році Франко опублікував свою першу книгу «Пластові ігри та забави», що стала важливим внеском у розвиток дитячого та молодіжного руху.
Вже під час Першої світової війни, Петро Франко став командиром авіаційного підрозділу Української Галицької армії. 6 грудня 1918 року він очолив Летунський відділ, який став важливою частиною авіації армії. Проте 4 січня 1919 року, під час повітряної розвідки, Франко був збитий польським літаком. Він і його пілот Роман Кавута потрапили в полон, але Франко вдалося втекти, обмінявши свій золотий перстень на польський військовий одяг.
Петро Франко також зробив значний внесок у науку, ставши автором 36 зареєстрованих винаходів, зокрема в галузі переробки молока. Він працював науковим співробітником у Харкові, де вдосконалював свої дослідження. Паралельно з цим він активно писав книги, статті та мемуари, зокрема присвячені життю та діяльності його батька, Івана Франка.
Протягом 1920-1930 років він працював професором у Коломиї та Львові, викладаючи українську літературу. Водночас Петро Франко займався громадською діяльністю, обирався депутатом Верховної Ради УРСР і був активним учасником у літературних та політичних колах.
У 1930-ті роки, коли ситуація в Україні загострилася через репресії радянської влади, Петро Франко не зупинив свою діяльність. Він відкрито виступав проти голодомору та політичних репресій, за що був покараний. Влітку 1941 року його арештували за вказівкою радянської влади, і він загинув за таємничих обставин, що досі залишаються не до кінця з'ясованими.
До сьогодні місце поховання Петра Франка залишається невідомим, однак його пам'ять зберігається на гробівці родини Франків-Галущаків на Личаківському кладовищі у Львові. Його спадщина живе в науці, літературі та в серцях багатьох українців, які пам'ятають про його боротьбу за незалежність та культурну ідентичність України.