Василь Еллан-Блакитний — одна з найяскравіших постатей українського культурного та політичного життя початку XX століття. Його коротке, але надзвичайно насичене життя залишило глибокий слід у літературі, публіцистиці та державотворенні України.
Народився 12 січня 1894 року в селі Козлі (нині Михайло-Коцюбинське) на Чернігівщині в родині священика. Після ранньої смерті батька сім'я опинилася в скрутному становищі, що змусило матір віддати дітей до духовної школи, де навчання було безкоштовним. Попри це, Василь з дитинства виявляв інтерес до літератури та самостійного мислення.
У 1910 році вступив до Чернігівської духовної семінарії, яку, за його словами, не любив. Там же почав писати вірші та відвідувати літературні зібрання у вітальні Михайла Коцюбинського. У 1914 році вступив на економічне відділення Київського комерційного інституту, де познайомився з Павлом Тичиною.
Революційні події 1917 року кардинально змінили його життя. Він активно долучився до політичної діяльності, став членом партії українських есерів, а згодом — головою Чернігівського губернського комітету. За часів Центральної Ради був заарештований за антиурядову діяльність. Після звільнення продовжив революційну роботу, організовував підпільні друкарні та керував повстаннями.
З 1920 року, після злиття боротьбистів з КП(б)У, Еллан-Блакитний зосередився на культурній роботі. Він став першим редактором газети "Вісті", заснував журнали "Всесвіт" та "Червоний перець", очолив Державне видавництво України та організував літературне об'єднання "Гарт". До "Гарту" входили такі відомі письменники, як Павло Тичина, Микола Хвильовий, Володимир Сосюра та інші.
Як поет, Еллан-Блакитний дебютував у 1912 році. Його поезія відзначалася революційною тематикою, патріотизмом та глибоким соціальним змістом. У 1920 році вийшла його збірка "Удари молота і серця", яка стала знаковою для української літератури того часу. Згодом він перейшов до сатиричної поезії, видавши збірки "Нотатки олівцем", "Радянська гірчиця" та "Державний розум".
Помер Василь Еллан-Блакитний 4 грудня 1925 року від серцевої хвороби. Після його смерті радянська влада оголосила його "буржуазним націоналістом", його твори були заборонені, а пам'ятник у Харкові демонтовано. Лише згодом його ім'я було реабілітовано, а творчість повернута до української літературної спадщини.
Василь Еллан-Блакитний залишив по собі значний літературний доробок, який включає поезії, сатиру, новели та публіцистику. Його твори видані у двотомнику (Київ, 1958), а також у збірках "Поезії" (1967, 1983). Дослідник Є. Адельгейм присвятив йому монографію "Василь Еллан" (Київ, 1959).
Його життя та творчість стали символом боротьби за національну ідею, культурне відродження та соціальну справедливість. Він залишився в історії як поет, публіцист, політик і організатор культурного життя України.