Кость Іванович Дяченко: життя, сповнене слова і служіння
Кость Іванович Дяченко з’явився на світ 20 січня 1928 року в селі Драбівка, що на Корсунь-Шевченківщині Черкаської області. Його дитинство минало в родині вчителя, яка, за словами Юлії Яценко — вчительки-пенсіонерки з тієї ж школи, — була приїжджою. Життя у них було непросте: родина не мала власного дому і мешкала при школі. Батько, Іван Семенович, працював у місцевій школі ще в 30-х роках, був знаним освітянином. У родині зростали ще дві доньки: старша Марія та молодша Тетяна.
У 1937 році сім’я Дяченків переїхала до села Нетеребка. Саме там маленький Костянтин уперше сів за парту. Та щасливе дитинство не тривало довго: батько, тяжко хворів на ревматизм, невдовзі помер, за ним — мати. Доля завдала юнакові випробувань, але загартувала характер.
Старша сестра Марія, отримавши фах у Корсунському медичному училищі, певний час працювала у райвідділі освіти, а потім у райкомі партії у Корсуні-Шевченківському, згодом переїхала до Черкас.
Підлітком, у 1944 році, Кость став учасником Другої світової війни — не на фронті, а у тилу: був бійцем, а згодом і командиром винищувального загону, який ліквідовував залишки фашистських військ після Корсунь-Шевченківської битви. Це був тяжкий, але визначальний досвід, що загартував його дух.
Після війни, закінчивши школу, Дяченко розпочав трудову діяльність на залізниці. Його шлях від звичайного чергового по станції до начальника транспортного цеху цукрового комбінату був непростим, але свідчив про цілеспрямованість і відповідальність. Паралельно навчався у Всесоюзному заочному інституті інженерів залізничного транспорту.
Однак справжнім покликанням стала література і журналістика. Дяченко працював у районній газеті, пізніше — в популярній столичній газеті «Вечірній Київ». У 1976 році його було прийнято до Спілки письменників СРСР — важливе визнання його таланту та внеску у вітчизняну літературу.
Кость Дяченко запам’ятався передусім як автор дотепного, гостросатиричного слова. Його творчість — це особливий сплав народного гумору, соціального загострення і глибокої життєвої спостережливості. Його перша збірка «Хоч і верша — аби перша» (1964) започаткувала низку книжок, у яких з гумором і дотепністю описував буденне життя, людські вади й смішні колізії.
Його перу належать:
«Історія з географією» (1970),
«Комарасія» (1972),
«Цвіт і цвіль» (1973),
«Кругле диво» (1974),
«Вето на холодець» (1980),
«Невчасний візит» (1982).
Окремо варто згадати роман «Колія» (1990), який відзначився вже серйознішим, глибшим філософським підходом. Для юних читачів він створив книжку «Веселе коло» — сповнену доброго, світлого гумору і тепла.
Життя Костя Дяченка — це приклад вірності слову, творчому покликанню та людській гідності. Його літературна спадщина — живий нерв епохи, відлуння часу, що, попри все, залишив у ньому не гіркоту, а глибоку любов до людей і життя.