Ірма Хаїмович Друкер — український літературознавець, критик, дослідник єврейської літератури, людина драматичної долі, життя якої відбивало болісні й суперечливі риси доби.
Народився він 15 грудня 1906 року в місті Чорнобилі, у родині вчителя. Зростав у традиційному єврейському середовищі — навчався в релігійній школі, де засвоїв основи мови, культури та духовності свого народу. Але вже у дванадцятирічному віці хлопець залишив рідну домівку, шукаючи кращої долі в буремному, нестабільному світі початку ХХ століття.
Його перші кроки самостійного життя були важкими: поневіряння в Києві, тимчасові нічліжки, випадкові підробітки — усе це сформувало в ньому витривалість, глибоку чутливість до людської долі та гостре сприйняття соціальної несправедливості. Зрештою, він перебрався до Одеси — міста, яке стало для нього другим домом, містом його становлення як інтелектуала.
В Одесі Друкер не лише працював, аби прогодувати себе — він учителював, співпрацював із редакцією єврейської газети, писав. Усе більше занурювався в літературне життя. Наприкінці 1920-х років вступив до робітничого факультету, а після його закінчення — до педагогічного інституту. Викладав мову та літературу в школі, паралельно активно публікував критичні статті та літературознавчі дослідження.
Особливе місце у його житті зайняла праця в Одеському музеї Менделе Мойхер-Сфора — видатного єврейського письменника, якого вважають основоположником нової єврейської літератури на ідиш. Саме в музеї Друкер не лише працював як дослідник, а й сформував своє коло інтересів, присвятивши себе вивченню єврейських класиків та аналізу творчості сучасних письменників.
Його літературна діяльність не обмежувалась лише критикою. Він писав прозу, зокрема роман "Музиканти", а також видав книжки "Критичні етюди" і монографію "Шолом-Алейхем", що вийшла друком у 1939 році — на той час вона була важливою подією для єврейської інтелігенції.
Під час Другої світової війни Ірма Друкер був на фронті. Як і тисячі інших, він пішов боронити свою землю. Проте справжні удари долі чекали його вже після війни.
У ті похмурі часи, коли сталінський режим розгорнув хвилю репресій проти єврейської інтелігенції, Ірма Друкер опинився серед заарештованих. Це сталося майже одночасно з арештами його товаришів і колег — Н. Лур'є, Х. Вайнермана, А. Губермана. Звинувачення були, як часто траплялося, безпідставними й абсурдними. На основі фальсифікованих доказів Особлива нарада МДБ СРСР засудила його до 15 років ув'язнення у таборах суворого режиму.
Вирок він відбував у спеціальному таборі № 15 — одному з тих сумнозвісних місць, де тисячі інтелігентів, учених, митців зазнавали приниження, голоду, каторжної праці. Та навіть у цих умовах Друкер зберіг дух — не як політичний борець, а як людина, що не зламалася попри несправедливість.
Лише у квітні 1955 року, після смерті Сталіна й початку часткової реабілітації жертв репресій, судову справу переглянули. Ірму Друкера було звільнено і повністю реабілітовано. Проте втрачених років уже не повернути. Ціна мовчання та неправди, яку довелося йому заплатити, була надто високою.
Після звільнення він уже не зміг повернутися до активного літературного життя в тому обсязі, в якому працював раніше. Проте залишив після себе вагомий слід як дослідник єврейської культури, як людина, котра попри трагедії особистої долі зберегла вірність слову, книзі, пам’яті.
Помер Ірма Хаїмович Друкер 21 липня 1982 року. Його ім’я, можливо, не часто згадується у шкільних підручниках, але воно є частиною тієї тиші, в якій говорять справжні. Його життя — це приклад відданості культурі, гідності перед обличчям репресивного режиму і сили духу, яка не дала себе зламати.