Анатолій Дністровий
Анатолій Дністровий (справжнє ім’я — Анатолій Олександрович Астаф’єв) народився 30 липня 1974 року в місті Тернопіль. Син знаного поета, літературознавця та професора філології Олександра Астаф’єва, він змалку ріс у середовищі інтелектуального напруження та літературної чутливості, що пізніше глибоко вплинуло на його світогляд і творчу манеру.
Свою літературну кар’єру Дністровий розпочав на хвилі контркультури 1990-х, заснувавши з однодумцями групу "Друзі Еліота", що існувала у 1993–1996 роках. У цьому тісному колі формувалося особливе відчуття слова, свободи і спротиву культурному застою. Згодом він приєднався до Асоціації українських письменників, де перебував до 2017 року. Нині є членом Українського ПЕН-клубу.
Його освіта, як і творчість, охоплює широкий спектр гуманітарних дисциплін. Він навчався у середній школі №20 в Тернополі, потім здобув спеціальність у ПТУ №2. Далі були студії у Ніжинському педагогічному університеті, де він вивчав історію та філологію, а згодом — аспірантура при кафедрі філософії Київського національного аграрного університету. Уже 2000 року він захистив кандидатську дисертацію на тему українського радикального націоналізму, продемонструвавши аналітичну глибину мислення.
Викладав у провідних університетах України, а також за кордоном — зокрема в Масариковому університеті в Чехії. Працював у Національному інституті стратегічних досліджень, був редактором культури у журналі "Український тиждень", займався політичною аналітикою, спічрайтингом, культурною політикою та стратегічним піаром. Його кар’єра — це приклад поєднання літературної чутливості з інтелектуальною вагою політичної думки.
У літературі Анатолій Дністровий — це голос покоління, яке виросло в руїнах пострадянського світу. Його тексти — це своєрідна психогеографія міст, свідомості й соціальних трансформацій. Особливе місце у його доробку займає так звана "молодіжна трилогія": романи "Місто уповільненої дії", "Пацики" та "Тибет на восьмому поверсі", які стали культовими серед читацької молоді. До них доєднується й "Дрозофіла над томом Канта" — текст, що балансує на межі філософської алегорії та іронічної прози.
Проза Дністрового вирізняється мовною свободою, використанням жаргону, арґо, молодіжного сленгу — усе це зробило його важливим джерелом для укладачів лінгвістичних словників, серед яких і праці Лесі Ставицької. Але водночас його стиль ніколи не обмежується формою: за кожною фразою відчувається культурна пам’ять, філософський підтекст і внутрішня драматургія думки.
Не менш важливою є поетична складова творчості Дністрового. Його вірші, зокрема верлібри, вирізняються урбаністичною чуттєвістю, алюзіями на культуру та історію. Збірки "Покинуті міста" та "Черепаха Чарльза Дарвіна" визнані одними з найцікавіших прикладів сучасної інтелектуальної поезії.
Як есеїст, Анатолій Дністровий — це вільний мислитель, аналітик і полеміст. У своїх книгах "Автономія Орфея", "Письмо з околиці", "Злами й консенсус" він рефлексує над філософією творчості, національною ідентичністю, кризами модерного світу, торкається складних тем націоналізму, культури і демократії.
Перекладав із німецької, чеської та білоруської мов твори класиків і модерністів, зокрема Георга Тракля, Пауля Целана, Вітезслава Незвала. Його власні твори перекладено багатьма мовами, що свідчить про універсальність тем і здатність до міжкультурного діалогу.
Також активно працював над аналітичними дослідженнями для державних інституцій, зокрема в Національному інституті стратегічних досліджень. У 2015–2016 роках очолював аналітичну групу Голови Верховної Ради України, а в подальші роки — працював у комунікаційних командах державних проєктів.
Анатолій Дністровий — це приклад сучасного інтелектуала, який не розриває зв’язок із літературною традицією, але водночас живе в пульсі сьогодення, реагуючи на його виклики з гідністю, глибиною та щирістю.