Іван Дніпровський (справжнє прізвище — Шевченко) — український поет, прозаїк і драматург, що народився 9 березня 1895 року в селі Каланчак Таврійської губернії (нині Херсонщина) в родині селян. Життя його було тісно пов’язане з бурхливими подіями початку ХХ століття: війнами, революціями, культурними зрушеннями.
Початкову освіту він здобув у рідному селі, згодом навчався в гімназії міста Олешки, де познайомився з майбутнім драматургом Миколою Кулішем — їхня дружба і творче спілкування тривали все життя. Ще в юності він захопився літературною працею: у тринадцять років написав перший вірш, а згодом став активним дописувачем рукописних гімназійних журналів.
У роки Першої світової війни служив на фронті. Навіть у військових окопах не припиняв писати — створював фронтові вірші, зокрема цикл "Окопні пісні", які знайшли свого читача на шпальтах газети "Армейский вестник". Після війни вступив до Кам’янець-Подільського державного українського університету, де здобув філологічну освіту. Уже в ті роки активно працював у літературних колах, був учасником молодіжного літоб’єднання і в подальшому став помітною фігурою в середовищі українських пролетарських письменників.
Переїхавши до Харкова, долучився до діяльності видавництва "Держвидав", а також літературних організацій "Гарт", згодом — ВАПЛІТЕ. Спочатку творив переважно російською, однак від 1921 року перейшов на українську мову і опублікував добірку віршів та поему "Жовтень" у журналі "Буяння". Іван Дніпровський часто використовував різні псевдоніми — Т. Кобзаренко, Жан, Сам, Кожушко, І.Ш., проте саме під іменем Дніпровського були видані його найвідоміші твори.
До його літературного спадку належать масштабні поетичні полотна — "Донбас" (1922), "Плуг" (1924), численні п'єси — зокрема "Любов і дим", "Яблуневий полон", що з успіхом ішли на театральних сценах, і низка прозових збірок: "Заради неї" (1927), "Долина угрів" (1928), "Яхта 'Софія'", "Фаланга", "Дніпро закутий" та інші. Його проза — переважно соціально-психологічна, з гострим сюжетом, глибокою емоційною напругою, точним відчуттям ритму часу. У творах Івана Дніпровського нерідко звучить тема революції, боротьби, трагізму змін, що торкнулися кожної людської долі в буремні роки.
Особливої уваги заслуговує драматургія письменника. Його театральні твори вирізнялися пульсом епохи, глибиною психологізму і динамікою дії. Крім виданих п'єс, в архіві автора залишилися неопубліковані рукописи, зокрема початок роману "Електра Киммерійська" і драма "Останній главковерх", які мали б стати вагомим внеском у розвиток української літератури, однак не побачили світ за життя автора.
Дніпровський також звертався до історії рідного краю — Херсонщини. У його творчості є твори, присвячені Баштанській республіці, Дудчанській комуні, діяльності революційного підпілля — усім тим подіям, що залишили помітний слід у пам’яті народу.
Життя Івана Дніпровського обірвалося 1 грудня 1934 року в Ялті, де він перебував на лікуванні. Поховали письменника в Харкові, тодішній столиці УРСР. Його ім’я залишилося в пам’яті земляків: Каланчацький районний Палац культури, школа №2 у рідному селищі, одна з центральних вулиць Каланчака — усе це нині носить ім’я Івана Дніпровського. У селищі встановлено й пам’ятник письменникові — символ вдячності та пам’яті про людину, що присвятила себе служінню українському слову.