Любомир Мирославович Дереш, більш знаний широкому загалу як Любко Дереш, народився 10 серпня 1984 року в місті Пустомити, що на Львівщині. Його ім’я давно стало синонімом інтелектуального бунту, літературного експерименту й постмодерного зухвальства в українській літературі. З’явившись на літературній сцені ще підлітком, він одразу викликав гучний резонанс як серед критиків, так і серед читачів. На той час йому було лише п’ятнадцять.
Дитинство і юність Дереша минули у Пустомитах. Спершу він навчався в місцевій середній школі №2, а згодом — у фізико-математичному ліцеї Львова, де й почав писати свої перші серйозні тексти. Вищу освіту здобував у Львівському національному університеті імені Івана Франка, де вивчав економіку за спеціальністю «облік і аудит».
Свій дебютний роман «Культ» Любко написав у 1999 році, ще школярем. Але оприлюднили твір лише у 2002 році, після того як автор досяг повноліття. Вже перша книга викликала хвилю дискусій: частина читачів захоплювалася глибиною й сміливістю юного автора, інші — сумнівалися, чи можливо в такому віці написати настільки зрілий текст. З’явилися навіть чутки про те, що під ім’ям Дереша насправді ховаються знані письменники — мовляв, це вигаданий персонаж, який мав би привернути увагу до літературних експериментів певного кола авторів.
Успіх «Культу» відкрив двері до широкого читацького загалу, й уже незабаром світ побачили нові книги: «Архе» (2002), «Поклоніння ящірці» (2004), «Намір» (2006) і «Трохи пітьми» (2007). Ці твори стали справжніми бестселерами й водночас предметом жвавих суперечок. Їх об’єднували спільні риси: персонажі-юнаки, які шукають себе в хаотичному світі, потяг до філософських тем, зображення психоделічного досвіду, експерименти з мовою, нецензурна лексика, а також атмосфера тривоги й пошуку духовного орієнтиру.
На зламі десятиліть Дереш раптово зник із публічного простору. Мовчанка, що тривала кілька років, породила нову хвилю чуток. Одні твердили, що автор переживає творчу кризу, інші — що він бореться з особистими проблемами, зокрема залежністю. Проте у 2011 році відбулося несподіване й гучне повернення: у світ вийшла його нова книга «Голова Якова». Цей роман, написаний у вже зрілішому, виваженому ключі, позначив зміну акцентів у творчості письменника — від психоделічного хаосу до глибшого філософського осмислення буття.
Любко Дереш — не просто автор кількох помітних романів. Він явище. Його стиль — це суміш постмодерного мислення, літературної гри, містики, психологічних занурень і щирого пошуку правди у світі, що розсипається на фрагменти. Його тексти — це спроба зазирнути в темряву людської душі та водночас утримати віру в світло.
Попри спалахи і мовчанки, Дереш і сьогодні продовжує писати. Його книги знаходять шлях до нових поколінь читачів — і тих, хто виріс на «Культі», і тих, хто щойно відкрив для себе цей голос. Усі його твори об’єднує одна спільна риса — вони не залишають байдужими. А це — одна з головних ознак справжньої літератури.