Григорій Петрович Данилевський
(26 квітня 1829 — 18 грудня 1890)
Григорій Данилевський — видатний прозаїк, публіцист і автор історичних романів, що посів чільне місце серед письменників другої половини XIX століття. Його творчість вирізняється глибоким зануренням в історичне минуле, прагненням осмислити національну і соціальну долю народу. Найбільш відомими творами автора стали романи «Мирович», «Княжна Тараканова», «Спалена Москва», в яких історія постає не сухою хронікою, а живою драмою з виразними характерами й моральними конфліктами.
Народився Григорій Петрович 26 квітня 1829 року в селі Данилівка Харківської губернії в родині українського поміщика. Його батько помер рано, тож вихованням майбутнього письменника займалася мати — Катерина Купчинова, освічена жінка, яка прищепила синові любов до музики й літератури. З дитинства Григорій виявляв неабиякі здібності до гуманітарних наук, що спонукало родину віддати його на навчання до Московського дворянського інституту.
По завершенні навчання в інституті у 1846 році Данилевський вступає на юридичний факультет Петербурзького університету, обираючи камеральне відділення, що охоплювало економіку, право, природознавство. Поряд із навчанням активно займається літературною творчістю. Університет він закінчує у 1850 році і впродовж наступних семи років працює в Міністерстві народної освіти. Його службові обов’язки пов’язані з поїздками по губерніях, що дало змогу ближче ознайомитися з побутом різних верств населення і збагатило майбутні твори реалістичними деталями.
В ті роки Данилевський дедалі частіше з’являється в культурному житті Петербурга, бере участь у літературних салонах, знайомиться з провідними письменниками. Великий вплив на нього справила особиста зустріч із Миколою Гоголем, чия постать глибоко вкорінилася в його уявленнях про місце літератури в суспільстві. Значну увагу він починає приділяти українській історії та культурі, зокрема творчості Григорія Сковороди, про якого пише низку досліджень.
У 1857 році Григорій Данилевський одружується з представницею місцевого дворянства — Парасковією Замятіною, що стало для нього новим етапом у житті. Після одруження письменник оселяється на батьківщині, бере участь у підготовці селянської реформи 1861 року як член дворянського комітету. Його спостереження за життям селянського люду та стосунками між селянами й поміщиками згодом стануть підґрунтям для численних художніх творів, зокрема оповідання «Сорокопановка» (1859) та нарису «Пенсильванці і каролінці» (1860).
Після публікації романів «Швидкі в Новоросії» (1862) та «Воля» (1863) у журналі «Час» його ім’я набуло всеукраїнської популярності. Письменник упевнено заявив про себе як майстер великої прози, здатний поєднувати художню оповідь з глибоким соціальним аналізом.
У 1869 році Данилевський повертається до Петербурга, де обіймає посаду редактора «Урядового вісника» та входить до Ради у справах друку. Служба не заважала його письменницькій діяльності. Він підвищується в чині до таємного радника, але водночас активно працює над історичними романами.
У 1870–1880-х роках у центрі його уваги — історія Російської імперії. Роман «Мирович» (1879) — художня реконструкція трагічного життя змовника Василя Мировича; «Княжна Тараканова» (1883) — розповідь про жінку, що назвала себе дочкою імператриці Єлизавети; «Спалена Москва» (1886) — спроба художнього осмислення подій війни 1812 року. В останні роки життя він також пише роман «Чорний рік» (1888–1889), присвячений пугачовському повстанню.
Помер Григорій Данилевський 18 грудня 1890 року в Петербурзі. Похований у родовому маєтку в селі Пришиб Харківської губернії. Його літературна спадщина й донині привертає увагу дослідників, а найкращі твори зберігають актуальність і художню силу, що здатна вразити сучасного читача.