Леонід Кіндратович Чернов-Малошийченко народився 15 січня 1899 року в місті Олександрія на півдні України. Його родина була не лише звичайною сільською родиною, але й мала глибоке коріння в історії, що, можливо, і вплинуло на характер самого письменника. Батько Леоніда походив з козацького роду, а дід по матері був матросом і бурлакою, що, ймовірно, й визначило в ньому "мандрівницьку жилку", яка стала основною рисою його характеру.
З юних років Леонід мав неабияку цікавість до літератури і мистецтва, однак його шлях до творчості не був простим. Вже в гімназії Чернов потрапив у важку ситуацію: він був виключений за підпільне видання гумористичного журналу, але це не стало на заваді його прагненню до знань. Він продовжив навчання в Кишиневі, а після цього у 1917 році почав свою кар'єру в пресовому агентстві "Укрроста", де активно працював і публікував свої твори.
Під час революційних подій він виступав не тільки як письменник, але й як актор, граючи в Театрі ім. Франка. Його перша літературна діяльність з’явилася на сторінках таких журналів, як "Літературно-науковий вісник", "Нова громада" та "Дзвін". Також він працював над п'єсами, поемами, і навіть перекладав твори Мольєра. Проте цей період його життя не тривав довго, оскільки в 1922 році після невдалої спроби організувати власний театр, "Махудрам", він вирушив у подорож через Сибір та Далекий Схід, а пізніше оселився в Китаї.
У Владивостоці Чернов працював в місцевих газетах і журналах, а також став секретарем китайського консульства. Це дозволило йому відчути атмосферу інтелектуального і культурного життя. Вже в цей час він придумав собі псевдонім Чернов і опублікував свою першу збірку "Профсоюз сумасшедших". Його творчість швидко набирала популярність, і згодом він продовжував свої подорожі до Індії, Бомбею, Каїру та Одеси. Кожна з цих подорожей давала йому нові враження, які він із задоволенням втілював у своїх творах. Перша книга, що була написана українською мовою, "125 днів під тропіками", розповідала про його враження від перебування в Індії.
З часом, незважаючи на постійну зміну місць проживання, Чернов не припиняв своєї літературної діяльності. Повернувшись до України, він занурився в атмосферу українського відродження і почав публікувати свої поезії й оповідання в радянських журналах. У 1927 році він видав свою першу збірку оповідань "Сонце під веслами", а пізніше активно публікувався в журналі "Літературний ярмарок". В 1930 році його твори з’явилися в "Пролітфронті". Проте не всі його твори були оцінені по достоїнству.
Наприкінці 1933 року, після його смерті, була видана остання збірка поезій "На розі бур", яка була вибором творів різних періодів творчості Чернова, але через цензуру була конфіскована та знищена.
Чернов був ідеологом нового етапу в історії України, вірив у потужність індустріалізації та технічного прогресу. Це відображалося в його творчості, де він сприймав техніку як головну рушійну силу розвитку країни, вважаючи, що без її впровадження Україна може залишитися в "трагічному сні". Багато з його віршів присвячені боротьбі за соціальні зміни, критиці лицемірства і незаслуженої тиранії.
Поет також багато уваги приділяв важливості людської гідності, боротьбі за свободу, чесність і відкритість. У своїх творах він часто звертався до глибоких філософських тем, закликаючи своїх читачів до незалежності думки й дій.
Леонід Чернов залишив по собі непересічну спадщину в українській літературі, пронизану глибокими переживаннями і тривогами за майбутнє країни та її людей. Своїми творами він показував життя у всіх його барвах: і соціальні протиріччя, і національне відродження, і духовну боротьбу.