Станіслав Болеславович Чернілевський, народився 6 липня 1950 року в селі Жвані на Вінниччині, став однією з яскравих постатей української літератури та культури. Його дитинство було складним: він рано втратив батька, який працював комбайнером, і потрапив до багатодітної родини, що залишилася без основного годувальника. Через складні обставини Станіслав здобував освіту в Тульчинському та Мурованокуриловецькому інтернатах. Його шлях до літератури та кінематографії був непростим і сповненим випробувань, але саме цей шлях став основою його творчої діяльності.
Після завершення навчання у Вінницькому педагогічному інституті у 1973 році, Чернілевський недовго працював вчителем, адже дитяча мрія про кінематографія не давала йому спокою. Він влаштувався монтувальником декорацій у Київському театрі російської драми імені Лесі Українки, а пізніше вступив до Київського театрального інституту імені І. Карпенка-Карого, де здобув спеціальність кінорежисера та сценариста. Після цього він працював на Київській кіностудії художніх фільмів імені О. Довженка, де писав сценарії та активно займався кінематографічною діяльністю.
Попри свою успішну кар'єру в кіно, Станіслав Чернілевський ніколи не відступав від поетичного шляху. Його перша поетична збірка "Рушник землі" (1984) стала яскравим доказом зрілості його таланту. Вірші Чернілевського відзначаються глибокими емоціями, вони не лише передають переживання, але й стають справжнім способом вираження своєї внутрішньої боротьби. Як зазначав Дмитро Павличко у передмові до збірки, творчість Чернілевського виростала із глибоких дитячих переживань та страждань. Мати, для нього, була тим джерелом тепла і підтримки, що давала можливість знову і знову знаходити сили для боротьби в житті.
Вірші Чернілевського, такі як "Теплота родинного інтиму", торкаються тонких ниток взаєморозуміння між поколіннями, де мати стає не просто символом турботи, але й джерелом духовного спокою. Ця тема повторюється в інших творах, наприклад, у вірші "Забула внучка в баби черевички", де письменник описує момент, коли бабуся сумує за онучкою, яку відвезли до міста. Черевички, забуті дівчинкою, нагадують їй про те, як швидко проходить час, як її діти росли, і як важко їй прощатися з маленькими членами родини.
Для Чернілевського важлива не тільки любов до рідної родини та дому, а й його зв'язок із землею, з корінням. Його поезія передає цей глибокий зв'язок із природою, життям, що тече у піснях та дитячих казках, що народжуються під впливом материнських настанов і любові до рідної землі.
Чернілевський, як справжній лірик, здатний проникати в найглибші переживання своїх героїв, створюючи картини повсякденного життя, де тварини і люди живуть єдиним життям. Його творчість формувалася під впливом дитячих мрій та переживань, він вмів передавати емоції, які залишаються з читачем на довго.
Станіслав Чернілевський став важливою фігурою у літературному середовищі, неодноразово отримував літературні нагороди та премії, серед яких премія імені Василя Симоненка, що підтверджує високий рівень його творчості. Його твори, особливо для дітей, залишають глибокий слід, адже вони несуть в собі не тільки виховний, але й морально-філософський заряд, що впливає на світогляд молодого покоління.
Чернілевський був не лише поетом, а й публіцистом, громадським діячем, що активно працював над розвитком української літератури та культури, залишивши по собі незабутні поетичні твори, які і сьогодні читаються з великим захопленням. Його здатність проникати у серце кожного персонажа, відображати світ у всіх його барвах і відтінках робить його творчість вічною та актуальною.