Дмитро Семенович Чередниченко народився 30 листопада 1935 року в селі Межиріч, яке знаходиться в Канівському районі Черкаської області. Він став видатним українським письменником, поетом, літературним редактором, педагогом і мистецтвознавцем, а також членом Національної спілки письменників України з 1979 року. Чередниченко відомий не тільки як автор поетичних творів, але й як перекладач литовської літератури, що дозволило українському читачеві познайомитися з багатством і глибиною культурної спадщини Литви.
Після закінчення Межиріцької середньої школи в 1953 році він вступив до Київського педагогічного інституту імені М. О. Горького, який успішно закінчив у 1957 році. Вже з перших років після навчання Дмитро Семенович розпочав свою професійну діяльність, працюючи вчителем на Канівщині та Васильківщині з 1957 по 1963 рік. Ці роки стали важливим етапом у його житті, адже вони заклали основу його розуміння природи української мови, культури та літератури. З 1963 року він почав працювати в журналістиці та видавничій справі, що стало продовженням його освітнього та культурного шляху.
Чередниченко був яскравим представником так званої "тихої лірики", поетичний стиль якої відзначався глибоким, внутрішнім змістом і тишою роздумів. Він був активним учасником діалектологічної експедиції 1955 року, яку очолював Ф. Т. Жилко, а також першої української антропологічної експедиції, що охоплювала Україну, Молдову, Білорусь і Росію, під керівництвом В. Д. Дяченка. Чередниченко неодноразово виступав на міжнародних конференціях з питань національної символіки, літератури та мистецтва, де представляв українську культуру та її місце в світовому контексті.
З 1991 по 2002 рік Дмитро Чередниченко був редактором українознавчого часопису "Жива вода", який був націлений на підтримку та розвиток українського шкільництва. Крім того, з лютого 1992 року він очолив літературне об'єднання "Радосинь", що стало важливою платформою для підтримки нових авторів та розвитку української літератури.
Незважаючи на свою літературну зайнятість, Дмитро Чередниченко залишався глибоко пов'язаним із своїм рідним краєм, що знайшло відображення в його творах, які часто описували природу рідної Черкащини. Його поезія часто зосереджувалася на таких темах, як зв'язок людини з землею, українська традиція, глибина людської душі і пошуки істини.
Чередниченко — автор численних поетичних збірок, серед яких можна виділити "Отава" (1966), "Межиріч" (1974), "Золоті струни" (1981), "Сад" (1983), "Рось" (1985), "Доброю любов'ю" (1986), "Неопалима колиска" (1987), "Брама" (1991), "Родень" (1995), "Наші стежки додому" (2000), "Батиха" (2002), "Нáвистка" (2004), "П'ятерик" (2005). Крім того, він є автором науково-популярного видання про Павла Чубинського (2005). Його творчість має глибокий соціальний та моральний підтекст, адже він звертався до важливих питань національної ідентичності та культурної спадщини України.
Чередниченко також залишив помітний слід у дитячій літературі, опублікувавши кілька книжок для дітей, серед яких "Щедринець" (1968), "Чебрики" (1970), "Білий Чаїч" (1973), "Мандри Жолудя" (1973), "У країні майстрів" (1974), "Ковзанка" (1978), "Ми будуємо дім" (1980), "Жар-півень" (1985), "Священна діброва" (1995), "Гарна моя казочка?" (1998) та "Доторки" (2018). Його дитячі твори вирізняються не лише казковими мотивами, але й глибоким етичним посилом, що дозволяло малим читачам розвивати уяву та вчитися розуміти важливі моральні цінності.
20 серпня 2021 року Дмитро Семенович Чередниченко пішов із життя на 86-му році, залишивши по собі багатий літературний спадок. Про його смерть повідомила його дочка, письменниця Оляна Рута, на своїй сторінці у Facebook. Чередниченко залишив значний слід у розвитку української поезії, журналістики, культурології та педагогіки, і його ім'я назавжди залишиться в історії української літератури.