Богдан Петрович Чепурко — видатний український письменник, культуролог, критик, народознавець і громадський діяч, який народився 26 серпня 1949 року в селі Осівці, що розташоване в Бучацькому районі Тернопільської області. Його діяльність охоплює не лише літературу, а й дослідження народних традицій, фольклору та історії України, що зробило його одним із найбільш впливових представників сучасної української культури.
Член Національної спілки письменників України з 1990 року, Чепурко здобув низку престижних нагород. У 2000 році він став лауреатом Всеукраїнської премії "Благовіст", а також отримав Міжнародну премію Організації Оборони Чотирьох Свобід України за свою поему про Україну. Також він здобув обласну премію імені М. Шашкевича у 2005 році в місті Львові. Він був одружений з відомою українською поетесою Марією Чумарною.
Освіту Богдан Петрович здобував у Львівському університеті, де закінчив філологічний факультет в 1974 році. Вже після цього він активно займався культурною та освітньою діяльністю, працюючи в різних регіонах України. Першим місцем його роботи була посада завідувача сільським клубом у селі Зелена на Бучаччині. Згодом він став учителем української мови та літератури в кількох селах: Поточани (Бережанський район), Бариш (Бучацький район), Доброводи (Збаразький район) та в місті Збараж.
З 1975 року Чепурко переїхав до Львова, де активно працював у сфері культури. Він був науковим працівником, завідувачем відділу фольклору Музею народної архітектури і побуту, а також завідувачем відділу мистецтва в журналі "Дзвін". Окрім того, Чепурко обіймав важливі редакційні посади, зокрема був редактором газет "Просвіта" та "Основа", а також завідувачем відділу критики в журналі "Річ". Він став ініціатором створення гурту позадесятників, сприяючи розвитку нових літературних течій в Україні.
Творчість Богдана Чепурка охоплює різні жанри. Він написав низку поетичних збірок, серед яких "Сонячна дорога" (1984), "Код спадковості" (1989), "Подільська височина" (1997), "Викрадення Європи" (2004), "Ранні вірші" (2004), "Вилітає ластівка з пейзажу" (2005), "Дві поеми" (2006) і "Сезон мертвих дощів" (2006). Він також є автором низки дитячих книжок, серед яких "Чом ти, гуско, боягузка?" (1988), "Вітер нашої землі" (1990), "Ми зваримо борщику" (1995), "На білому світі" (буквар, 1997) і "Хрещатий барвінок" (читанка, 2004).
Особливе місце в його творчості займають народознавчі трактати, як-от "Українці" (1991) та "Небесна родина" (1994), де він глибоко досліджує українську культуру та народні традиції. Методичний посібник "За образом і подобою Слова" (1997) став важливим внеском у розвиток української педагогічної думки. Окрім того, у 2006 році він опублікував збірку гумору "Чепурески", а також був упорядником книжки "Приказкове коло" (1994).
Таким чином, творчість Богдана Чепурка є вагомим внеском у розвиток української літератури, фольклористики та народознавства. Його роботи мають глибокий духовний зміст, який виводить на поверхню національні цінності, історичні традиції та моральні орієнтири, що є важливими для розуміння української ідентичності.