Валентин Васильович Бичко — український поет, драматург, літературознавець, один із тих творців, чиє життя і творчість пройшли крізь випробування буремного ХХ століття.
Народився він 17 червня 1912 року в Харкові — місті, яке в той час було не лише важливим індустріальним центром, а й осередком української культури. З ранніх років Валентин виявляв великий інтерес до літератури, що визначило його подальший шлях.
У 1932 році Бичко успішно закінчив Харківський інститут народної освіти, після чого розпочав професійну діяльність: працював педагогом, активно співпрацював із харківською молодіжною пресою, редагував республіканську газету ЦК ЛКСМУ "Зірка" у непрості роки війни (з квітня 1944 по січень 1947), а також займав посади головного редактора видавництва "Молодь" (1947, а потім 1953–1956) та редактора журналу "Піонерія" (1957–1959).
Його літературний дебют відбувся дуже рано — перші твори Бичка були надруковані ще у 1925 році. Уже в 1932 році він написав п'єсу "Регламент — дві години", яка продемонструвала його зацікавленість драматургією і бажання експериментувати у жанрі.
Проте справжню активність як поет Бичко розгорнув після Другої світової війни. Його поезія тяжіла до ліричного народно-пісенного звучання, що тоді відповідало загальному настрою суспільства. Вона віддзеркалювала ідеали того часу, передавала теплі, щирі почуття до рідної землі, людей, праці.
У 1970 році Валентина Бичка відзначили Республіканською комсомольською премією імені Миколи Островського за поетичні збірки "До нас прийшов Ленін", "Він в серцях у нас", "Син Жовтня" та "Над озером зорі". Ці книги закріпили за ним репутацію майстра громадянської і патетичної поезії.
Крім поезії, Бичко також проявив себе в літературознавстві — зокрема, вийшов його нарис "Наталя Забіла" (1963), присвячений видатній українській поетесі.
Його талант багатогранно виявився і в драматургії: Валентин Бичко писав тексти пісень, лібретто до опер. Серед найвідоміших його робіт — співпраця над лібретто опер "Загибель ескадри" (1967), "Мамаї" Віталія Губаренка (1970), а також "Перекоп", створеної у співпраці з Юлієм Мейтусом, Миколою Тіцем та Володимиром Рибальченком ще у 1939 році.
Після багатьох десятиліть активної творчості Валентин Бичко жив у Києві, де продовжував працювати над новими творами, підтримувати молодих письменників і бути живим свідком і учасником культурного життя України.
Відійшов у вічність 31 жовтня 1994 року на 83-му році життя. Похований на Байковому кладовищі в Києві, поруч із дружиною.