Дмитро Іванович Бузько: життєвий шлях крізь бунт, творчість і трагедію
Дмитро Бузько народився 1891 року в містечку Новомиргород на Херсонщині в родині священика. Дитинство його було непростим: у 1897 році батько, розчарувавшись у вірі та житті, вкоротив собі віку. Мати з дітьми змушена була шукати новий притулок і переїхала до села на Миколаївщині, де працювала вчителькою та вдруге вийшла заміж.
Освіту Дмитро здобував у духовній школі, а згодом — в Одеській духовній семінарії. Саме тут він вперше глибоко зацікавився українською мовою і національними ідеями. Ще юнаком, у 1904 році, став учасником учнівського революційного гуртка. Брав активну участь у підготовці Всеросійського страйку семінаристів і пропагував революційні ідеї. За свою діяльність 27 жовтня 1907 року був засуджений до каторги, яку замінили засланням до Сибіру.
Не змирившись із долею, у 1912 році Дмитро втік із заслання за кордон. Протягом кількох років мандрував Німеччиною, Швейцарією, Італією та Бельгією, де вступив до агрономічного інституту в місті Жамблю. З початком Першої світової війни перебрався до Лондона, а потім до Швеції та Данії, де навчався в Копенгагенському університеті на факультеті сільського господарства. Всі ці роки його підтримувала мати, яка вийшла заміж удруге за заможного чоловіка.
Після Лютневої революції у 1917 році Бузько повернувся до Росії. У Петрограді долучився до партії лівих есерів, а згодом переїхав до Одеси, де викладав у школі. У 1918 році Дмитро залишив есерівську партію і перебрався до Києва. Тут він отримав дипломатичну посаду в Міністерстві закордонних справ УНР і одночасно працював перекладачем у гетьманському уряді. У той період друкував поезії в газетах "Вільне Життя", "Нова Думка" та у збірнику "До перемоги!".
1920 року його вперше арештували. Після звільнення став співробітником Одеської ЧК і отримав завдання знайти та захопити отамана Заболотного, що успішно виконав. Про цей досвід згодом написав у повісті "Лісовий звір" (1923), яка невдовзі була екранізована.
У подальші роки Бузько активно працював у літературі й кінематографії: був редактором "Укркінофотооб'єднання", членом футуристичного об'єднання "Нова генерація", співавтором сценаріїв до фільмів "Макдональд" та "Тарас Шевченко". Його перу належать такі твори, як романи "Чайка", "Голяндія", "Смерть Івана Матвійовича", "Кришталевий край", а також автобіографічна повість "За ґратами" і численні оповідання.
Проте політичний вітер змін знову змінив його долю. 16 липня 1937 року на зборах Одеської організації Спілки письменників Дмитро висловив обережну, але фатальну критику на адресу Сталіна. За це його негайно виключили зі Спілки, а вже 26 серпня арештували за звинуваченням у контрреволюційній діяльності та участі в націоналістичних організаціях у 1918–1920 роках.
Під час допитів Дмитро намагався оберігати своїх рідних, згадуючи лише другу дружину Наталію Ващенко та їхнього маленького сина, приховуючи факт першого шлюбу з Галиною Бузько.
Рішення НКВС було жорстоким: 1 листопада 1937 року "трійка" засудила його до розстрілу. Вирок виконали 14 листопада того ж року.
Лише в серпні 1989 року прокуратура Запорізької області переглянула справу Бузька і реабілітувала його посмертно.