Йосип Шмульович Бухбіндер: життя, випробування і поетичний подвиг
Йосип Шмульович Бухбіндер народився 25 грудня 1908 року в містечку Черняхів на Житомирщині, у скромній родині стельмаха. Ранні роки його життя минули у працях і турботах, притаманних дітям із незаможних сімей. Уже у п’ятнадцять років він закінчив єврейську школу робітничої молоді у рідному місті й почав працювати шевцем у Житомирі, намагаючись допомогти родині.
Його життєвий шлях круто змінився, коли профспілка взуттєвиків направила його на навчання до Одеського єврейського педагогічного технікуму. Після його закінчення Бухбіндер працював учителем єврейської мови і літератури в Кам'янці-Подільському, вперше серйозно замислюючись про власний внесок у культуру свого народу.
У 1929 році Йосипа призвали до Червоної Армії. Він служив командиром кулеметного взводу в легендарному Таращанському полку 44-ї стрілецької дивізії імені Щорса. Проте тяжка хвороба змусила його залишити військову службу назавжди.
1935 року Бухбіндер завершив навчання на історичному факультеті єврейського сектору Київського педагогічного інституту. Вже через рік він став літературним працівником газети "Дер Штерн", де працював аж до липня 1941-го.
Літературна творчість захопила його ще у студентські роки. Поеми "Атаман Боженко" і "Пісня старого шевця" принесли йому перші визнання в єврейській пресі. Перед самою війною вийшли його збірки віршів "Командир Сизов" (1936) та "Ліричні мотиви" (1940), які свідчили про зріле поетичне мислення молодого автора.
Коли німецькі війська підступили до Києва у 1941 році, Бухбіндера разом із багатьма іншими українськими письменниками евакуювали до Уфи. В суворі роки війни він активно працював, створюючи вірші, поеми й нариси про героїзм радянських солдатів, підтримуючи бойовий дух народу.
Після визволення України Бухбіндер повернувся до Києва і почав роботу над новою книгою, присвяченою великій війні. Проте його життя знову круто змінилося. Після розгрому Антифашистського єврейського комітету 1948 року розпочалися масові репресії, які зачепили й Бухбіндера.
У квітні 1951 року його арештували. В нічному обшуку агенти МДБ конфіскували його книги, особисті речі та рукописи. Йосипа доправили до спецв'язниці, де він провів тринадцять місяців. Його піддали жорстоким тортурам у харківській тюремній психлікарні, намагаючись вибити зізнання у "контрреволюційній діяльності".
Бухбіндера засудили на десять років таборів особливого режиму й відправили в сумнозвісний спецтабір №3 біля Джезказгана. Незважаючи на виснажливу працю в шахтах і суворі умови, поет зберіг мужність і гідність.
Лише після смерті Сталіна з’явилася надія на визволення. Завдяки клопотанням Максима Рильського та Олександра Фадєєва 19 січня 1957 року Верховний Суд СРСР скасував вирок, визнавши звинувачення безпідставними.
У лютому того ж року Бухбіндер повернувся до Києва, де його поновили в Спілці письменників України. Він заново взявся до літературної праці, ніби намагаючись надолужити всі втрачені роки.
Відтоді побачили світ його поетичні збірки: "Останній сніг" (1964), "Дорога життя" (1966), "Між хвилями" (1970), "Ясними очима" (1975), "Тобі, мій друже" (1980), "Світлий погляд" (1981) та "Близька далечінь" (1984, 1987, 1988). У цих творах відчутно його глибокий гуманізм, біль пережитого та незламну віру в силу слова і духу.
Життя Йосипа Бухбіндера стало прикладом справжнього людського і творчого подвигу — долаючи репресії й трагедії, він залишив після себе чесне й світле слово, яке звучить і досі.