Юрій Якович Будяк (справжнє прізвище — Покос): життєпис людини великого серця і багатого таланту
Юрій Якович Будяк народився у 1879 році в селі Красногірка, що належало до Костянтиноградського повіту Полтавської губернії. Його життя стало прикладом незламної волі, патріотизму та любові до рідного краю, що яскраво виявилося як у його вчинках, так і в літературній спадщині.
Молодий офіцер російської армії, Юрій Будяк зробив несподіваний вибір — у 1899 році добровільно вирушив на південний континент, щоб підтримати бурів у боротьбі проти англійців під час англо-бурської війни. У Південній Африці він не лише воював, але й проявив рідкісну людяність: врятував життя молодому англійському військовому кореспонденту, яким виявився Уінстон Черчілль, майбутній прем'єр-міністр Великої Британії. Сам Будяк пізніше опинився в англійському полоні, а звідти — завдяки заступництву родини Черчилля — вирушив до Великобританії. Батьки Уінстона допомогли йому продовжити освіту в одному з британських університетів. Під час навчання Юрій також здійснив подорож до Сполучених Штатів Америки, що неабияк розширило його світогляд.
Однак справжнім його покликанням залишалася Україна. Повернувшись додому, Юрій Якович полишає військову кар’єру і присвячує себе цивільній службі та літературі. Він починає працювати педагогом і водночас творить перші значущі літературні твори: історичні поеми "Невольниця-українка" та "Пан Базалей", а також автобіографічні "Записки вчителя".
Його проза і поезія завжди дихають глибоким знанням народного життя, любов’ю до простого люду і щирим прагненням передати правду українського буття. Будяк стає членом літературної організації "Плуг", яка об'єднувала письменників, близьких до ідей народної творчості й відродження української культури.
Окрім великих творів для дорослих, Юрій Будяк приділяв велику увагу дитячій літературі. Його короткі вірші й оповідання для малечі легко сприймаються і досі зворушують щирістю. Один із яскравих прикладів — вірш "Сорочечка", який передає турботи та мрії про тепло й турботу в простій селянській сім’ї:
Сорочечка
Ой, гуц-гуца,
Сорочечка куца,
Треба робити,
Щоб доточити,
Треба ще тіпати,
Щоб льолю придбати,
Треба й напрясти,
Щоб рубям не трясти...
Треба й наткати,
Треба й пошити,
Щоб було носити.
Ой, гуц та гуца —
Сорочечка до лиця.
Після революційних змін 1917 року Юрій Якович оселився в Києві. Тут, незважаючи на складні часи, він залишався вірним своєму фаху — впродовж багатьох років викладав українську мову, допомагаючи новим поколінням зберігати національну ідентичність.
Життєвий шлях Будяка був непростим і сповненим випробувань, однак він залишив по собі чесну і світлу пам'ять. Помер Юрій Якович 23 вересня 1943 року в окупованому нацистами Києві.
Його життя і творчість — це приклад справжнього служіння своєму народові, не через гучні промови, а через конкретні вчинки, щире слово і добру справу.