Гордій Іванович Брасюк: трагічна доля талановитого митця
Про Гордія Брасюка збереглося небагато відомостей — усе, що ми знаємо, здебільшого зусиллями його родичів. Народився майбутній письменник 2 січня 1899 року (за старим стилем — 21 грудня 1898-го) у селі Лука Житомирського повіту Волинської губернії, у родині церковного старости.
Початкову освіту здобував у церковноприходській школі, а згодом вступив до Житомирського комерційного училища, яким тоді керував Микола Лятошинський, батько відомого композитора Бориса Лятошинського. Молода душа Брасюка розквітала в цій атмосфері: його привітно прийняли в родині Лятошинських, він вільно користувався великою бібліотекою і мав змогу відвідувати домашні літературно-музичні вечори. Водночас підробляв репетиторством і співав у церковному хорі.
У 1919 році закінчив училище, отримавши професію бухгалтера. Та перед обличчям буремних подій не залишився осторонь — долучився до підготовки антигетьманського повстання і добровольцем вступив до армії УНР під проводом Симона Петлюри. Служив інспектором господарської частини військового лазарету. Після відступу українських військ і переходу армії до Польщі деякий час переховувався на рідній Житомирщині.
Коли буря визвольних змагань ущухла, за порадою старшого брата Брасюк вступив до Київського інституту народної освіти. Там він приєднався до літературного об'єднання "Ланка", яке згодом стало відомим під назвою МАРС — Майстерня Революційного Слова. Серед його товаришів були такі імена, як Валер'ян Підмогильний, Євген Плужник, Борис Антоненко-Давидович, Григорій Косинка, Тодось Осьмачка й інші майбутні стовпи української літератури.
Свій літературний дебют Гордій здійснив у 1924 році на сторінках журналу "Червоні квіти". У середині 1920-х світ побачили його перші книжки: дитячі оповідання "Безпутні" (1926) і "Устинка" (1927), збірки прози для дорослих "В потоках" (1927), "Сни і дійсність" (1930) та роман "Донна Анна" (1929). Цей корпус творів і став основою його літературного спадку.
Однак доля була немилосердною. У 1930 році Брасюка заарештували. Йому закинули зв'язок із забороненою "Просвітою" та участь у війні в лавах петлюрівців. У 1931 році засудили до п'яти років виправно-трудових таборів. Покарання відбував у Карлагу і на будівництві Біломорканалу.
Після звільнення письменник повернувся до дружини в Запоріжжя, де довго не міг знайти ні роботи, ні спокою. Через постійний страх перед новими репресіями подружжя змушене було виїхати до Казахстану, в Алма-Ату. Там Брасюк працював плановиком-економістом, але й там небезпека змусила їх знову шукати прихистку — цього разу в Петровську Саратовської області. Зрештою, вони повернулися до Запоріжжя.
На новому місці Гордій зумів влаштуватися на роботу в Харчопромспілку. Однак спокій тривав недовго. Влітку 1941 року, з початком війни з нацистською Німеччиною, радянські спецслужби знову розгорнули репресії. Брасюка арештували 27 червня, вилучивши під час обшуку рукопис його роману "Чечель" і чимало інших творів. Уже наступного дня Особлива нарада при НКВС ухвалила вирок — десять років таборів.
У січні 1942 року його відправили до Івдельлагу в Свердловській області. Важкі умови табірного життя швидко підірвали його здоров’я. Після серйозної хвороби його звільнили, щоб помирав на волі. Він добрався до Казахстану, оселився в селі Новотроїцькому Джамбульської області. Там, у лікарні за 10 км від станції Чу, Брасюк і завершив свій земний шлях улітку 1944 року. Останній лист додому став його прощальним словом.
Тільки в серпні 1989 року прокуратура Запорізької області переглянула справу Гордія Брасюка і посмертно його реабілітувала. Пам’ять про цього талановитого, незламного письменника сьогодні повертається до нас — як приклад мужності, любові до рідного слова й нескореності духу.