Дмитро Семенович Борзяк: шлях таланту й трагедії
Дмитро Борзяк народився 25 жовтня 1897 року в мальовничому селі Пищики, що на той час належало до Іркліївського повіту, а нині входить до Золотоніського району Черкаської області. Він зростав у заможній родині: його батько володів двома сотнями десятин землі та успішно займався великими підрядами на будівництво залізниць.
Юність Дмитра пройшла у Золотоноші, де він здобував освіту в місцевій класичній гімназії — одному з найкращих освітніх закладів регіону. Тут же вчилися й інші майбутні видатні українці — поет Михайло Драй-Хмара та письменниця Наталя Лівицька-Холодна. Після успішного завершення гімназії у 1915 році Борзяк вступив на медичний факультет Київського університету. Саме в ці студентські роки він глибоко відчув свою приналежність до української національної ідеї та активно включився в діяльність "Української студентської громади".
Що відбувалося з Дмитром у бурхливі роки громадянської війни — залишається загадкою. Лише відомо, що у 1921 році він повернувся до Золотоноші. Там він присвятив себе роботі на землі та давав приватні уроки математики, прагнучи підтримати себе в непростих умовах повоєнного лихоліття.
У 1923 році Борзяк знову опинився в Києві, де вирішив цілком присвятити себе літературній творчості. Письменницький старт виявився вдалим: незабаром світ побачили кілька його прозових збірок, які були тепло прийняті читацькою аудиторією. У 1928 році він уклав договір із Державним видавництвом на створення історичного роману "Руйнування Батурина", але здійснити задумане йому не вдалося.
1929 рік приніс перші серйозні випробування: Дмитра Борзяка заарештували в рамках сфабрикованої справи Спілки визволення України (СВУ). Через кілька місяців його звільнили, однак повернутися до активної літературної діяльності вже не було можливості. Тиск, переслідування, страх — усе це поступово руйнувало життя письменника.
Особливо важким ударом стало арештування Миколи Зерова, одного з духовних орієнтирів для Борзяка. Він ясно зрозумів: його власна доля вирішена. І передчуття справдилися. 21 квітня 1938 року Дмитро Борзяк був заарештований удруге — на той час він змушений був заробляти на життя фізичною працею.
В останній день 1938 року Дмитру Борзяку винесли вирок: смертна кара. Проте 5 травня 1939 року Верховний Суд СРСР замінив розстріл на 10 років ув'язнення із подальшими 5 роками заслання. Та поламаного репресіями життя це вже не врятувало: того ж року, виснажений фізично і морально, Борзяк помер від невиліковної хвороби.
Його трагічна доля — ще одна з багатьох забутих сторінок історії Розстріляного Відродження. Дмитро Борзяк лишив по собі не так багато літературної спадщини, як міг би, але навіть те, що вціліло, свідчить про глибокий талант і щиру любов до українського слова та долі свого народу.