Юсуф Болат: творець слова і борець за свій народ
Юсуф Болат — яскрава постать у літературі кримських татар, письменник і драматург, чиє життя було нерозривно пов'язане з долею його народу. Народився він 16 березня 1909 року в Алушті в родині незаможних селян, у період, коли кримськотатарський народ переживав великі соціальні й культурні потрясіння.
Змалку Юсуф виявляв неабияку тягу до знань. Після початкової освіти він вступив до Ялтинського педагогічного технікуму, а вже 1930 року продовжив навчання в педагогічному інституті. Саме цей час став для нього періодом становлення як літератора.
Перший його опублікований твір — оповідання "Чанълар къакъылгъанда" ("Коли дзвони лунають") — побачив світ 1929 року. Відтоді ім'я Юсуфа Болата стало знаним у літературних колах. Його п'єси, серед яких "Яшамакъ истейим" ("Хочу жити"), "Сонъки гедже" ("Остання ніч"), "Той девам эте" ("Весілля триває"), "Алім" та "Арзы къыз" ("Дівчина Арзи"), здобули широку популярність серед читачів і театральної публіки. Його творчість вражала щирістю, проникливістю й глибоким знанням народної душі.
Болат швидко став не лише талановитим письменником, але й активним учасником літературного процесу. 1936 року його обрали відповідальним секретарем Спілки письменників Кримської АРСР. Згодом він обіймав посаду редактора журналу "Совет эдебияты" ("Радянська література"), а у 1942 році очолив редакцію газети "Къызыл Къырым" ("Червоний Крим"). Під час війни працював у Москві на Всесоюзному радіо у відділі мовлення для окупованих територій, прагнучи через слово підтримувати дух людей у тяжкі часи.
Трагічний поворот у долі Юсуфа Болата настав у 1944 році, коли кримських татар було насильно депортовано з рідної землі. Письменника вислали до Самаркандської області в Узбекистані. Там, не маючи змоги повернутися додому, він продовжив служити культурі й освіті свого народу: спочатку вчителював, а з 1960 року оселився у Ташкенті, де працював редактором у газеті "Ленин байрагъы" ("Ленінський стяг").
Попри важкі умови вигнання, Юсуф Болат не полишав літературної творчості. Він створював повісті, романи, п’єси, писав гумористичні оповідання, займався літературознавчими дослідженнями, розширюючи культурний горизонт свого народу навіть у неволі.
Наприкінці 1950-х років Болат став одним з активних учасників ініціативної групи кримськотатарської інтелігенції, до якої входили також Веліулла Муртазаєв, Рефат Мустафаєв, Мустафа Селімов та Шаміль Алядін — його племінник. Разом вони обговорювали проблему незаконного виселення кримськотатарського народу та послідовно відстоювали право свого народу на повернення до Криму. Болат, як і більшість його побратимів, розумів, що без повернення на рідну землю неможливе справжнє відродження національної культури.
На жаль, Юсуф Болат не дожив до часу, коли кримським татарам дозволили повертатися до рідного Криму. Він помер 1986 року в Ташкенті, залишивши по собі глибокий слід у серцях свого народу й у скарбниці кримськотатарської літератури.
Його життя — це приклад невтомної боротьби за гідність, приклад любові до рідної землі й до свого народу, любові, яку він втілював у кожному слові, у кожній п'єсі й оповіданні.