Андрій Михайлович Бобенко (Бібик)
(1854–1920)
Ім'я Андрія Бобенка, якого іноді згадують ще під прізвищем Бібик, увійшло в історію української літератури як одного з перших справжніх поетів-робітників, вихідців із народу, для якого кожне слово мало ціну прожитого життя.
Народився він 12 серпня 1854 року в селі Добренька Костянтиноградського повіту Полтавської губернії, в бідній селянській родині. Дитинство його було змарноване тяжкою працею і злиднями. Ледь виповнилося Андрієві шість років, як він залишився без матері. Мачуха, що прийшла до їхнього дому, була суворою і немилосердною. Про ті роки сам поет згадував у вірші "Було" з гірким болем:
"Раз я малим колись тікав,
Побила мачуха сердита.
По полю мокрому блукав
І від дощу ховався в житі."
Уже в десять років Андрій був змушений покинути рідну оселю й піти в найми. Батько віддав його на чотири роки до крамаря за мізерну плату в двадцять карбованців. Таке дитинство, сповнене важкої праці і нестачі, він також оспівав у рядках:
"Я виріс в наймах,
Мов не знав
Ніколи батьківського дому,
І даром хліба не давав
І ніхто ніде мені малому."
Юність його була сповнена поневірянь. У сімнадцять років він залишає рідні краї й вирушає на заробітки, наймаючись кочегаром на пароплави в Херсоні й Одесі. Доля закинула його далеко від українських берегів, у безкраї океани, де й зародилася в його душі жагуча любов до рідного слова. Саме в ті роки, серед гуркоту машин і реву хвиль, Андрій почав складати свої перші вірші українською мовою.
Один із капітанів — Лев Іванович Гаврилов — помітив талант молодого кочегара і допоміг йому влаштуватися в Одесі. Завдяки підтримці місцевих культурних діячів Андрій отримав можливість здобути освіту та скласти іспити на звання вчителя. Так почалася його нова життєва сторінка: педагогічна праця, залучення до культурного життя, перші літературні спроби.
Вперше надрукував свої вірші у 1883 році в альманасі "Рада" під редакцією Михайла Старицького. Згодом його твори стали з'являтися у відомому літературному журналі "Зоря" і навіть у петербурзькому соціал-демократичному виданні "Вільна Україна". У його поезії відчувається сильний вплив Тараса Шевченка: так само щирий біль за знедолений народ, так само пристрасна віра у справедливість.
Серед найвідоміших творів Бобенка — вірші "Бурлака", "Марні сльози", "Лірник", "Багата кутя", що відзначаються глибокою емоційною щирістю і безпосередністю народної мови.
Останні роки життя поет провів у скромній праці й роздумах. У листопаді 1919 року, вже відчуваючи наближення кінця, він написав заповіт, в якому висловив усе найсокровенніше:
"Здається, скоро я покину
Все, що любив, для чого жив,
Сім’ю, народ свій, Україну,
Все, чим на світі дорожив.
А вам, брати мої і діти,
Даю маленький заповіт:
Шукайте всюди правди світу,
Бо в світі правда, в правді світ."
Андрій Михайлович Бобенко пішов із життя у 1920 році, залишивши по собі спадщину чесної, відкритої, народної поезії — тієї, що бере свої корені у справжньому житті, а не в салонних вигадках.