Кесар Олександрович Білиловський — український лікар, письменник, перекладач, людина широкої освіченості і великого серця.
Народився 4 березня 1859 року в селі Стополівці, що нині має назву Вознесенське й розташоване у Золотоніському районі Черкаської області. Його батько працював фельдшером у єврейській лікарні, що визначило ранній інтерес Кесара до медицини.
Середню освіту Білиловський здобував у гімназіях Полтави та Дерпта. У 1875 році юнак вступив на медичний факультет Дерптського університету, однак прагнення до ширших знань привело його до Лейпцига, а згодом до Відня. Завершити навчання він вирішив у Єні, де отримав ступінь доктора медицини та хірургії.
Повернувшись до України, Білиловський зіткнувся з бюрократичними перепонами — посади лікаря в Полтаві йому так і не надали. Тож 1885 року він вирушив у далеку дорогу до Петропавловська (нині Казахстан), де почав свою лікарську практику.
Згодом його кар'єра продовжилася у Санкт-Петербурзі: з 1892 по 1899 роки він працював у медичному відділі губернського правління та медичному департаменті. Після цього його перевели до Петрозаводська в Олонецькій губернії.
Особливо значущою стала його робота під час боротьби з епідемією холери у Криму в 1910 році. Під час Першої світової війни Білиловський обіймав посаду начальника військового госпіталю у Феодосії, проявивши виняткову самовідданість і мужність.
Після війни він залишився у Криму, а в 1925 році був направлений до Персії (нині Іран), у місто Решт, де працював лікарем амбулаторії при радянському консульстві. Лише у 1932 році він повернувся до Радянського Союзу, де спочатку певний час жив у Москві, а потім остаточно оселився в Сімферополі.
Крім медичної діяльності, Кесар Білиловський активно займався літературною працею. Його вірші друкувалися у таких виданнях, як "Світ", "Зоря", а також в антологіях "Вік" і "Українська Муза". Він перебував у тісних творчих зв'язках із видатними діячами української культури — Василем Самійленком, Іваном Франком, Михайлом Мікешиним та іншими.
Білиловський здійснював переклади з німецької мови, зокрема творів Ґете та Шиллера, що свідчить про його блискучу ерудицію. Цікавим фактом є те, що ще 1876 року він переклав німецькою мовою вірш Тараса Шевченка "Нащо мені чорні брови", зробивши свій внесок у популяризацію української поезії за кордоном.
Деякі його оригінальні поезії набули широкої популярності серед читачів, зокрема такі твори, як "В чарах кохання" та "Вечірня пісня", які й досі зворушують серця своїм щирим ліризмом.
Він також відомий своїми публіцистичними статтями на теми вшанування пам’яті Тараса Шевченка, зокрема у журналі "Зоря" були надруковані його спогади "Поминки Шевченка в Петербурзі" (1893, №8) та "Шевченкові роковини в Петербурзі" (1894, №7).
Кесар Білиловський залишив після себе спадщину не лише як лікар, а й як культурний діяч, чия праця стала частиною української історії та духовності.