Юрій Дмитрович Бедзик
Юрій Бедзик — український письменник, публіцист, перекладач і громадський діяч, чия творчість охоплює широкий спектр тем — від спогадів про Другу світову війну до наукової фантастики. Його життєвий шлях був позначений випробуваннями війни, натхненням літератури та активною громадською діяльністю.
Народився 25 листопада 1925 року в Харкові, в родині знаного письменника Дмитра Бедзика. З дитинства був оточений атмосферою літературної праці, що безперечно вплинуло на формування його світогляду.
Після початку німецько-радянської війни у 1941 році родина Бедзиків була змушена евакуюватися до Казахстану. У грудні 1942 року, ще зовсім юним, Юрій стає курсантом військового училища. Вже за рік він, у званні сержанта, вирушає на фронт у складі 3-ї гвардійської танкової армії. Він командував мінометним розрахунком і пройшов тяжкими шляхами війни — від Курської битви до Берліна, форсував Дніпро та брав участь у звільненні Праги. За відвагу і бойові заслуги був нагороджений орденами й медалями.
Після війни Юрій Бедзик повертається до цивільного життя. У 1949 році він закінчує факультет міжнародних відносин Київського університету, а згодом аспірантуру на кафедрі міжнародного публічного права. Член Комуністичної партії з 1952 року, деякий час працював за кордоном, а потім повернувся до викладацької діяльності в альма-матер. Паралельно активно займався журналістикою, співпрацював із газетою "Літературна Україна", працював у видавництвах, а також очолював художній відділ Кіностудії імені Олександра Довженка. З 1978 по 1998 рік Юрій Дмитрович був незмінним головою Українського відділення Радянського фонду миру.
До останніх днів життя мешкав у Києві, брав активну участь у роботі Конгресу літераторів України як заступник голови. Помер 17 серпня 2008 року, похований на Байковому кладовищі.
Літературна діяльність
Дебютував у літературі як поет — його перші вірші були надруковані в армійських газетах під час війни. Як прозаїк почав друкуватися з 1954 року. Загалом Юрій Бедзик став автором понад 40 книг — романів, повістей, оповідань, п’єс і сценаріїв.
Його перша прозова книга — збірка оповідань "Поруч з тобою" (1956). Значне місце у творчості Бедзика займає тема війни, відображена в романах "Полки ідуть на переправу" (1959), "Честь мені дорожча" (1967), "Чорний лабіринт" (1991), а також у збірках прози "Вас чекають, тридцятий" (1986) і "Дуель. Капітан і Марта" (1989).
Письменник також активно працював над романами про життя мирного часу: "Блакить" (1973), "Розкрилля" (1974), "Поверх-42" (1977), "Довге повернення" (1981), де він зображав реалії повсякденного життя радянських робітників.
Міжнародні події, дипломатичні інтриги та етичні дилеми стали основою роману "Кожна хвилина життя" (1984) і п'єси "Врятуйте доктора Рейча!" (1986).
Особливою віхою в творчості Юрія Бедзика стала співпраця з Олесем Бердником: разом вони створили науково-фантастичну повість "Людина без серця" (1957), де передбачили можливість трансплантації людського серця, що в реальному світі сталося через десять років.
Не менш цікавими є його пригодницькі твори, як-от "Великий день інків" (1989), де йдеться про радянську наукову експедицію в Південній Америці, та романи "Гіпсова лялька" (1989), "Чорний лабіринт, або Довгий шлях в Альпи" (1992), "Про що не доповідали фюреру" (1996), фантастичні "Любов, Президент і парадигма космосу" (2002) та "Меч Торквемади" (2003).
Особливе місце в його доробку займає роман "Дім сумних душ" (2005), у якому Бедзик через спогади дитинства змальовує трагічні події 1930-х у будинку письменників "Слово" в Харкові.
Перекладацька діяльність
Юрій Бедзик активно працював і як перекладач. Серед його перекладів — роман "Патріоти" Б. Узе (1958) та пригодницька дитяча книжка "Незвичайні пригоди Марко Поло" В. Мейнка (1959). Його власні твори перекладено багатьма мовами: англійською, іспанською, польською, французькою, молдавською, латиською, російською, словацькою та угорською.
Визнання і нагороди
За мужність у боях нагороджений орденом Вітчизняної війни II ступеня (1985). Також відзначений Почесною відзнакою Президента України (1995).
Серед його літературних нагород — премія Міністерства оборони СРСР (1968) за роман "Честь мені дорожча", премія імені Андрія Головка Національної спілки письменників України (2000) за роман "Сім таємниць великої війни", а також друге місце в конкурсі "Книжковий дивосвіт України" (2002) за роман "Любов, президент і парадигма космосу".