Василь Якович Басок
Василь Басок народився 22 квітня 1906 року в селі Соснівка на Сумщині. З юних років прагнув до знань: навчався у Воздвиженській сільськогосподарській школі на Ямпільщині, хоча вищу освіту так і не здобув — і цей брак формальної освіти згодом дався взнаки у його творчості.
З молодих літ Басок активно включився в громадське життя: був енергійним комсомольським активістом, організував хату-читальню у своєму селі. Поезія ж супроводжувала його від самого дитинства. Юнаком Василь потрапив на роботу до глухівської окружної газети "Червоне село", де його вірші та нариси регулярно друкувались. У 1928 році у збірнику "Вперед" (Глухів) з'явилися його перші серйозні публікації — як у поезії, так і в прозі.
Вже 1930 року вийшла перша авторська збірка "Розорані межі", а за рік — ще дві: "Рушай на врожай" та "Гримлять квартали". Його твори друкували також популярні тоді журнали "Глобус" та "Молодий більшовик". Однак усе змінилося після того, як родину Баска оголосили "куркулями" — влада переслідувала не лише батьків, але й самого поета. Його виключили зі Спілки письменників. Не здавшись, Василь намагався довести свою відданість партії — бігав по кабінетах, домагався поновлення і врешті-решт добився свого.
У 1933 році він очолив відділ у газеті "Червона Лубенщина", а в 1935 переїхав до Кременчука, де став відповідальним секретарем "Робітника Кременчуччини". Тут він писав не лише статті, а й вірші, перекладав твори С. Єсеніна, В. Маяковського, Б. Брехта, Рабіндраната Тагора. Однак і ця діяльність тривала недовго: у 1936 році Василя звільнили "як класово чужий елемент".
Пізніше Басок працював у чернігівській обласній газеті "Більшовик". На зборах письменницької організації того ж року він змушений був публічно каятися за своє походження та "помилки у творчості", хоча насправді це була спроба врятувати бодай якусь частку своєї професійної гідності.
Його вірші, наповнені гіркою правдою життя, викликали обурення партійної цензури. Один із них, де поет описував важку буденність і злидні на базарі, став черговим доказом його "провини".
У серпні 1936 року Басока арештували. Його листи до дружини — трагічний щоденник тих подій: Василь писав про неправдиві звинувачення в участі в антирадянській організації, про злиденні умови життя в таборах на Далекому Сході, про надію на справедливість, яка так і не прийшла. Він був відправлений на Колиму, де працював під конвоєм і, зрештою, остаточно зламався фізично. На початку 1939 року дружина отримала повідомлення про смерть чоловіка: 8 жовтня 1938 року Василь Басок помер від розриву серця.
Письменник Анатоль Галан, перебуваючи на еміграції, згадував Василя як світлу й талановиту людину, яку знищила система. Галан наводив і іншу, неофіційну версію його смерті — про тортури й убивство в підвалі НКВС.
Трагічна доля Василя Баска стала дзеркалом тієї епохи, коли щирі серця гинули у безжальній м’ясорубці репресій, лишаючи по собі правду — у словах, у віршах, у пам’яті небагатьох тих, хто вижив.