Іван Барщевський
(1794 — 1851)
Іван Барщевський — постать багатогранна й водночас маловідома широкому загалу. Народився він у 1794 році в селі Россохи, що на Полоччині у Білорусі, в родині греко-католицького священика українського походження. Його батько, родом із Холмщини, з дитинства прищепив синові любов до рідної культури та духовності.
Юний Іван здобув освіту в престижній Полоцькій єзуїтській академії, де отримав ґрунтовні знання і пристрасть до літератури та мистецтва. Молоді роки Барщевського були сповнені подорожей — він мандрував Білоруссю та Україною, занурюючись у народні перекази, легенди і побут простих людей. Ці враження згодом глибоко вплинули на його творчість. Окрім письменництва, Іван Барщевський захоплювався живописом, створюючи роботи, натхненні краєвидами та історією рідних земель.
У 1840-х роках доля занесла його до Петербурга, де він обіймав посаду у військовому відомстві. Служба відкрила перед ним можливість побувати у Франції, Англії та Фінляндії, що ще більше розширило його світогляд. Проте серце письменника залишалося в Україні, куди він повернувся на схилі літ. Останні роки життя Барщевський провів на Житомирщині, активно співпрацюючи з місцевими виданнями та зберігаючи зв'язок із культурним середовищем.
Його творчий доробок вражає своєю багатомовністю: Іван писав прозу польською та українською мовами, а поезію — білоруською. У своїх творах Барщевський часто звертався до скарбниці народних легенд, відтворюючи їх із ніжністю й увагою до національної специфіки. У 1844 році в польськомовному журналі "Niezabudka" вийшла його повість "Дерев'яний Дідок і жінка-комаха", а того ж року світ побачив і перший том знаменитої повісті "Шляхтич Завальня" ("Szlachcic Zawalnia"), яка згодом зросла до чотирьох окремих томиків. Барщевський уміло поєднував народну фантастику з рисами готичної літератури, творячи власний неповторний стиль.
У 1849 році в Києві вийшла збірка "Proza і wierszy", де окремо було опубліковане оповідання "Душа не в своєму тілі" — ще один яскравий приклад його оригінальної творчої манери.
За життя Барщевський не здобув широкого визнання серед критиків, залишаючись радше фігурою "для обраних". Лише після його смерті у 1851 році літературні кола почали поступово відкривати для себе його доробок, залучаючи ім'я Барщевського як до польської, так і до білоруської культурної спадщини. Відомий поет Юліан Тувім включив деякі його твори до "Антології польської фантастики", що ще раз підтверджує непересічне значення творчості Барщевського для літератури Центральної і Східної Європи.
Творчість Івана Барщевського сьогодні по праву вважається важливою частиною української готичної прози, зокрема завдяки дослідженням Юрія Винничука, який звернув увагу на його непересічний внесок у літературний процес.