Євген Федорович Бандуренко
(справжнє прізвище — Бондаренко)
Євген Бандуренко народився 23 січня 1919 року в старовинному Києві, в родині шевця. Дитинство його минуло у скромній атмосфері ремісничого життя, де праця і наполегливість були найбільшими цінностями. З ранніх літ у Євгена проявилася цікавість до слова, літератури, до мови, яка звучала і на вулицях, і вдома.
Після закінчення середньої школи в 1937 році, він вступив на філологічний факультет Київського університету, обравши для себе шлях гуманітарія. Проте спокійне студентське життя тривало недовго: у 1939 році, напередодні великих світових потрясінь, його призвали до лав армії.
Доля поставила його серед тих, хто став безпосереднім учасником Другої світової війни. Пройшовши через суворі випробування фронту, Євген Бандуренко проявив мужність і стійкість, за що був нагороджений орденом Червоної Зірки і кількома медалями. Війна загартувала його не тільки фізично, а й духовно, залишивши в серці глибокий слід, який згодом відобразиться у його творчості.
Після демобілізації він оселився в Одесі — місті з багатою культурною традицією і теплотою чорноморських вітрів. Саме тут він з головою поринув у літературне життя. Ще до війни, у 1940 році, його вірші почали з'являтися у друкованих виданнях, і з кожною новою публікацією він завойовував усе більше симпатій читачів.
У 1946 році Бандуренка прийняли до лав Спілки письменників СРСР. Того ж року він очолив Одеську письменницьку організацію, яку керував протягом восьми непростих років — з 1946 по 1954-й. Це була епоха великих надій і водночас жорстких випробувань для української культури, коли кожен твір народжувався в атмосфері напруги і боротьби.
Початок творчого шляху Євгена Бандуренка ознаменувався ліричними і ліро-епічними віршами, сповненими щирих почуттів і глибоких роздумів про долю людини і Батьківщини. Його поезія часто зверталася до простих, але вічних тем — любові, війни, пошуку істини. Згодом він розширив свій творчий діапазон, звернувшись також до сатири та гумору, які дозволяли йому тонко висміювати суспільні недоліки та людські слабкості.
Євген Федорович Бандуренко залишив помітний слід у літературному житті Одеси і всієї України. Його поезія, сповнена життєвої мудрості і тепла, й сьогодні може бути відкриттям для тих, хто цінує чесне, справжнє слово.
16 березня 1972 року Євген Бандуренко відійшов у вічність, залишивши по собі гідний літературний спадок і пам’ять про людину, яка жила і творила в ім'я рідного слова і свого народу.