Авдиковський Орест Арсенович — постать, яку не можна оминути, згадуючи про діячів українського культурного та громадського руху ХІХ століття. Народився він 23 квітня 1842 року у селі Подусів, що нині входить до складу Перемишлянського району Львівської області. Саме тут почалося формування його світогляду, яке згодом розвинулося у глибоку зацікавленість суспільними процесами та публіцистикою.
Середню освіту Орест здобував у гімназіях двох міст — спершу в Бережанах (з 1856 року), а згодом у Станиславові, що нині відомий як Івано-Франківськ. З ранніх років він вирізнявся прагненням до знань, особливо в галузі гуманітарних наук. Це прагнення з часом привело його до Львівського університету, де він здобув вищу освіту на правничому факультеті — напрямку, який давав не лише престиж, а й відкривав двері до участі у суспільному житті.
Після завершення навчання Авдиковський деякий час мешкав у селі Мостищі, що нині належить до Калуського району Івано-Франківської області. Однак дух великого міста й тягар історичних подій вабили його до Львова — центру тодішнього інтелектуального життя. Саме тут він продовжив свій професійний шлях, поєднуючи журналістику з активною громадською діяльністю.
У Відні, столиці тодішньої Австро-Угорщини, Орест Арсенович працював у редакції газети "Extrablatt", що свідчить про високий рівень його професіоналізму та знання мови. Згодом він повернувся до Львова, де активно включився у роботу з українськими періодичними виданнями. Спершу це було "Слово", а з часом — цілісна низка газет і журналів, серед яких "Пролом", "Новий пролом" (у яких він виступав не лише як автор, а й як засновник та співвидавець), а також "Віче", "Червонная Русь", "Галицькая Русь" і "Галичанин".
Ці видання були не просто майданчиками для висловлення думок — вони стали інструментами суспільного впливу, через які формувалося національне самосвідомлення, відстоювалися права українського населення Галичини, і велися дискусії про майбутнє українського народу в складних обставинах імперського тиску.
Знаковим моментом у його житті став виступ у 1882 році на вічі у Львові, де він виголосив реферат, присвячений передачі василіанського монастиря в Добромилі у власність ордену єзуїтів. Цей крок, що викликав чималий резонанс у суспільстві, був частиною ширшої боротьби за збереження національної ідентичності та релігійної автономії українців у межах Галичини. Авдиковський виступав не лише як публіцист, а як свідомий інтелектуал, який розумів важливість кожного символічного жесту, кожного слова, сказаного на публіці.
Життєвий шлях Ореста Арсеновича завершився у Львові — місті, яке стало для нього справжнім духовним домом. Він помер 10 серпня 1913 року, залишивши по собі не лише публікації, а й приклад стійкості, послідовності та глибокої любові до рідного краю. Похований він на Личаківському цвинтарі — одному з найвизначніших меморіальних місць України, у спільній гробниці літераторів та учених, що належали до руської (української) інтелігенції. Його могила розташована на полі №72 — місці, де спочивають ті, хто формував культурний і духовний ґрунт нації.
Постать Авдиковського сьогодні — це більше, ніж історична довідка. Це приклад того, як людина, озброєна словом і переконанням, здатна змінювати суспільство, впливати на думки і бути частиною великої боротьби за українську ідентичність у непросту епоху.