Василь Іванович Атаманюк
Василь Іванович Атаманюк народився 14 березня 1897 року в мальовничому селі Яблунів Косівського району на Івано-Франківщині. Його життєвий шлях почався у скромній селянській родині, де праця на землі і глибока любов до рідної культури формували характер із дитинства.
У 1909–1915 роках хлопець навчався у Коломийській гімназії, де вперше виявив неабияку жагу до знань і літератури. Юність припала на буремні часи: під час Першої світової війни Атаманюк служив в австрійській армії, а згодом працював перекладачем у військовому Пресбюро, що дало йому змогу глибше усвідомити драму війни. Також він долучився до лав січових стрільців, розділивши долю багатьох українських патріотів.
Після закінчення війни, в 1918–1920 роках, Василь мешкав у Катеринославі (нині Дніпро), де за часів Центральної Ради працював секретарем газети "Боротьба" і завідувачем "трудової школи", вкладаючи всі сили у справу освіти та культурного відродження народу.
У 1922 році переїхав до Києва, де приєднався до літературного об'єднання "Західна Україна", яке стало для нього творчою домівкою. Саме тут він ще глибше розкрився як поет і публіцист.
Його перша поетична збірка "Як сурми заграли до бою" вийшла у 1916 році — ще зовсім молодим автором. Згодом світ побачили інші книжки: "Чари кохання" (1921), "Хвилі життя" (1922), "Жовтень" (1924), "Галичина" (1925), "За Збручем грози" (1930), "Дума про Степана Мельничука" (1924), "Тяжкі роки" (1930), "Батіг і багнет", "Крізь кривду і кров" (1932). У цих творах поет передавав біль і прагнення західноукраїнського селянства, що знемагало під польською владою, відчувалося наростання революційних настроїв і жага визволення.
Окрім поетичної творчості, Атаманюк активно займався перекладацькою та упорядницькою діяльністю. Його антології "Нова єврейська поезія" (1923), "Сатира і гумор" (1926), "Літературні пародії" (1927), "Революційні пісні Західної України" (1928), "Революційна поезія Західної України" (1930) і тритомна "Антологія західноукраїнської поезії" (1930–1931) стали вагомим внеском у розвиток української літератури.
Писав він також і для дітей, вірячи, що саме молоде покоління зможе здійснити мрію про вільну Україну.
Проте його щирість і патріотизм не залишилися безкарними. 31 січня 1933 року Василя Атаманюка заарештували в Києві. Йому закинули участь у підпільній організації УВО (Українська військова організація) та створення контрреволюційної групи "За плуг", яка, за версією НКВС, нібито мала на меті підготувати повстання проти радянської влади.
На допитах, під страшними тортурами — побиттям, недосипанням, моральним і фізичним виснаженням — він був змушений "зізнатися" у вигаданих злочинах. У жовтні 1933 року особлива трійка ДПУ засудила його до п’яти років ув’язнення.
Перебуваючи в таборах Карлагу, Атаманюк неодноразово звертався з проханнями про перегляд справи і помилування. У своїх листах до НКВС, а також особисто до Йосипа Сталіна та Андрія Вишинського, він розповідав про нелюдські умови слідства та власну невинність. Проте ці звернення залишилися без відповіді.
Більше того, 9 жовтня 1937 року "особлива трійка" винесла новий вирок: розстріл.
Життя Василя Івановича обірвалося трагічно, але правда про нього не зникла. Посмертно він був реабілітований, і сьогодні ми знаємо його як мужнього поета, який не зрадив ані своєму народові, ані собі.
Його творчість залишається пам’яттю про часи боротьби, страждання і нескореності.