Кесар Омелянович Андрійчук
Кесар Омелянович Андрійчук народився 22 березня 1907 року в селі Латанці Брацлавського повіту Кам'янець-Подільської губернії, яка сьогодні входить до складу Вінницької області. Його дитинство проходило в багатодітній селянській родині, де злиденність була буденністю, а праця — єдиним засобом виживання.
Після закінчення єдиної трудової школи у рідному селі в 1923 році, юнак вступив до Вороновицького технічного училища. Тут він опанував столярне ремесло, однак ремесло не стало кінцевою метою його життя. Саме в училищі в ньому прокинулась громадська активність: він став секретарем комнезаму, очолював хату-читальню, співпрацював із вінницькою окружною газетою "Червоний край" як сільський кореспондент.
У 1924 році Андрійчук отримав направлення від комнезаму до Вінниці, де став слухачем трирічних педагогічних курсів імені Івана Франка. Освіта відкривала перед ним нові горизонти. Прагнучи глибших знань, у 1927 році він вступив на літературний факультет Одеського інституту народної освіти (ІНО), де активно включився в літературне життя. Він відвідував загальноміське літературне об'єднання, де разом із ним починали свої творчі шляхи майбутні імена української літератури: Степан Олійник, Сава Голованівський, Степан Крижанівський, Олег Килимник, Володимир Іванович та інші.
Першою серйозною віхою в літературній біографії Андрійчука стало публікування вірша "21-ше січня" в січні 1927 року на сторінках одеського журналу "Червоний степ". Цей твір, присвячений пам'яті Леніна, відкрив йому шлях до регулярних публікацій у провідних виданнях Одеси — "Чорноморській комуні", "Молодій гвардії", "Блисках", "Металевих днях", а також у журналах інших міст: "Зоря" (Дніпропетровськ), "Літературний додаток" (Житомир).
У тому ж 1927 році Кесар Андрійчук вступив до Всеукраїнської спілки пролетарських письменників (ВУСПП), що було визнанням його як перспективного молодого літератора.
1931 рік став визначним: харківське видавництво "ЛІМ" опублікувало першу збірку його поезій — "На зламі". Але, як виявилось, вона стала й останньою прижиттєвою публікацією. Хоча Андрійчук уже підготував до друку другу книгу, трагедія 1937 року перекреслила всі його творчі плани.
У вересні 1937 року Кесара Омеляновича заарештували органи НКВС Вінницької області. Без слідства, без суду, без жодних правових процедур його засудили до десяти років таборів. Усім його протестам, скаргам і клопотанням не надавали жодної уваги. Лише через десять років — 8 березня 1947 року — його звільнили, але без пояснень і без реабілітації, направивши на спецпоселення до села Малопіщанка Маріїнського району Кемеровської області.
Там, на засланні, з грудня 1947 до квітня 1961 року Андрійчук працював учителем російської мови і літератури. Продовжувати літературну діяльність він не міг: можливість друку для репресованого письменника була закрита.
Лише після смерті Сталіна, у 1956 році, завдяки численним зверненням, прокуратура призначила нове розслідування справи Андрійчука. Розслідування виявило, що всі обвинувачення проти нього були сфальсифіковані. 15 березня 1956 року Вінницький обласний суд скасував постанову особливої наради при НКВС і повністю припинив провадження у справі.
Після реабілітації Кесара Омеляновича поновили у лавах кандидатів до Спілки письменників України, куди він був прийнятий ще у 1934 році.
Останні роки життя він провів на рідній Вінниччині, працював учителем у Тиврівській середній школі, час від часу друкуючи окремі твори у періодиці. Проте його поетична сила залишалася, як і раніше, глибокою, чесною і відданою рідному слову.
Кесар Омелянович Андрійчук пішов із життя 7 серпня 1958 року, залишивши по собі пам'ять про себе як про людину сильного духу, талановитого поета, чия творчість не скорилася обставинам.