Роман Васильович Андріяшик
Роман Андріяшик народився 9 травня 1933 року в мальовничому селі Королівка на Тернопільщині. Його життя, як і творчість, від початку визначалося пошуком істини, глибоким розумінням людини та непростими випробуваннями епохи. У 1964 році він успішно закінчив факультет журналістики Львівського університету, після чого пов’язав свою долю з журналістською та видавничою справою. Проте справжнім покликанням для нього стало письменство.
Від самого початку Роман Андріяшик заявив про себе як талановитий романіст. Його перший роман "Люди зі страху" (1966) одразу вирізнився серед сучасної прози. Творчість Андріяшика заперечувала офіційний монументалізм, вона була позбавлена пафосу й не прагнула до зображення епохальних подій чи створення міфічних героїв. Письменник ішов власним шляхом: його суб’єктивне, глибоко особистісне ставлення до дійсності стало ключем до розуміння всієї його прози.
Стильовою домінантою творів Андріяшика стала лірико-трагічна тональність. Через призму внутрішнього світу героя розкривалася широка картина буття, а психологічна глибина ставала важливішою за зовнішні події. Його проза ламала канони псевдоепічної цілісності, звертаючи увагу на складність і суперечливість людського характеру.
Відкидаючи традиції соціально-побутової літератури, Андріяшик насичував свої твори філософськими роздумами, глибокими поетичними асоціаціями, інтелектуальними алюзіями. Його творчість формувалася під впливом шістдесятництва та європейських літературних течій, зокрема ідей Е. Хемінгуея та Г. Белля, які переосмислили трагедію війни й людську самотність.
Тема війни займає особливе місце в творчості письменника. У романі "Люди зі страху" головний герой Прокіп Повсюда — учасник Першої світової війни, який переживає безглуздя кривавого конфлікту, де людська гідність знецінюється до рівня механічної покори. Андріяшик ставив питання: чи можливе справжнє мужнє життя в нелюдських умовах війни, де воля людини придушується до межі виживання?
Подібна тема розвивається й у романі "Додому нема вороття" (1976). Оксен Супора — гуцул, чужий жорстокому світові війни, який у глибині душі мріє лише про одне: спокій і любов. Втім, війна безжально руйнує його плани. Відчуття приреченості, втрата батьківщини, глибока самотність перетворюють героя на втікача від самого життя.
Новий етап творчого переосмислення теми війни письменник втілив у романі "Сад без листопаду" (1980). Тут Андріяшик звертається до сучасності: герой — звільнений офіцер радянської армії — стає жертвою підпільної ядерної війни, радіаційного зараження. Через долю окремої людини письменник показує всю трагедію цивілізації, яка стоїть на межі самознищення.
Національне почуття — ще одна наскрізна лінія у творчості Андріяшика. Роман "Люди зі страху" змальовує складну ситуацію Західної України в період розпаду Австро-Угорської імперії та краху ЗУНР. Герої твору шукають свій шлях у політичному хаосі, де національна ідея вступає в складне переплетення із соціальними революційними настроями. Прокіп Повсюда бачить занепад надій, втрату віри у можливість власної державності, що породжує у ньому глибокий скепсис і трагізм.
Андріяшик не ідеалізує борців за національну справу, він показує їх уразливість, слабкість, драматизм вибору. Образи Онисима Невечіра в "Людях зі страху" та Юрія Верхоляка в "Саді без листопаду" демонструють, як національна боротьба перетворюється на арену особистих амбіцій і внутрішньої зради.
Особливе місце у творчості письменника займає роман "Полтва" (опублікований у журналі "Прапор" у 1969 році, пізніше — перероблений як "Думна дорога", 1982 р.). Тут автор звертається до періоду польської окупації Галичини, до боротьби за українську ідентичність у часи масової полонізації. Символом цього протистояння стала річка Полтва — замурована, схована, але жива і повна енергії під кам’яними плитами міста.
"Полтва" об'єднує трагічне і героїчне: в образах Марти Чорнези та Юліана Господаря втілюються дві протилежні тональності — смуток і віра. Перероблена версія роману втратила багато з гостроти первісного задуму, проте залишилася важливою спробою говорити правду про національне минуле.
У 1978 році Андріяшик видав роман "Кровна справа" — твір, створений під тиском офіційних вимог соцреалізму. Попри компромісний характер, роман вирізнявся серед "виробничої прози" більшим художнім рівнем.
У романі "Сторонець" (кін. 80-х) письменник створив портрет Юрія Федьковича — офіцера цісарської армії, який у рідному буковинському селі перетворюється на українського поета. Самотність і непокора героя стали віддзеркаленням власного життєвого і творчого шляху Андріяшика.
Творчість Романа Васильовича Андріяшика — це глибоке художнє осмислення трагедії індивідуальної долі, національної драми та цивілізаційних викликів. Його проза принесла в українську літературу новий гуманістичний пафос і чесну розповідь про людину, яка шукає себе у світі, що змушує боятися й боротися.