Шаміль Сеїтович Алядін: життя, боротьба і літературна спадщина
Шаміль Алядін — одна з найяскравіших постатей кримськотатарської літератури другої половини XX століття. Його життя було сповнене боротьби, творчості і нескінченної відданості своєму народові.
Народжений 12 липня 1912 року в селищі Махульдур біля підніжжя гори Ай-Петрі, він змалечку пізнав тяжку працю: у чотири роки збирав дрова, у шість — допомагав на плантаціях тютюну. Його батько був працьовитим селянином і столяром, від якого Шаміль успадкував любов до землі та непохитне прагнення до знань.
Початкову освіту здобув у місцевій школі, а у 12 років вирушив до Бахчисарая, де вступив до семирічної школи. Там його наставником став Яг'я Наджі Байбуртли, який пробудив у юнака любов до літератури. У 15 років Шаміль написав свій перший вірш – "Соловей світанку", присвячений Ісмаїлу Гаспринському.
Після навчання у Бахчисараї Алядін продовжив освіту в Сімферопольському педагогічному технікумі (1928–1931), а згодом став студентом заочного відділення Московського літературного інституту. Його твори з'являлися у періодиці, а перша збірка віршів "Усміхнулася земля, посміхнулося небо" вийшла друком у 1932 році.
Служба в армії (1932–1934) у складі 7-го полку Червоного козацтва надихнула його на створення збірки "Пісні червоного козака". Після армії Шаміль працював у газеті "Яни Дюнья", викладав у Дагестані, працював на будівництві в Узбекистані.
1939 року повернувся до Криму, став членом Спілки письменників СРСР і очолив Спілку письменників Криму. Того ж року отримав визнання за переклад "Заповіту" Шевченка кримськотатарською мовою.
Під час Другої світової війни пішов добровольцем на фронт, був важко поранений, працював у партизанському русі. Після війни, під час депортації кримських татар, був вивезений до Узбекистану, де його сім'я ледве вижила.
В Узбекистані Алядін не припиняв творчу і громадську діяльність: працював у газетах, очолював Спілку письменників Узбекистану, домагався створення кримськотатарських культурних установ, ініціював створення ансамблю "Хайтарма".
Шаміль Алядін залишив після себе понад 70 творів, серед яких романи "Якщо любиш", "Ліхтарі горять до світанку", повість "Запрошення на бенкет до диявола" — перший радянський твір, присвячений Ісмаїлу Гаспринському.
Після повернення до Криму в 1994 році він не припиняв писати: з-під його пера вийшли автобіографічна повість "Я — ваш цар і бог" та нарис "Жертви Кремля".
Помер Шаміль Сеїтович Алядін 21 травня 1996 року в Сімферополі, залишивши по собі велику літературну і духовну спадщину для кримськотатарського народу та України в цілому.