спектакль Бережіть Флорес Київ Театр Юного Глядача (ТЮГ)
- Режисер, переклад та музичне оформлення - з. д. м. України Максим Михайліченко
- Сценографія та костюми - Олег Татаринов
- Балетмейстер - Олексій Скляренко
- Репетитор вокалу - Олена Ковернік
«Бережіть Флорес» у Театрі Юного Глядача: смішна і ніжна вистава про жіночу силу, крихкість і нові початки
Іноді здається, що життя підкинуло не роль, а випробування. Тільки-но ти звикла до одного ритму, як усе навколо летить шкереберть. Зруйновані стосунки, вік, якого суспільство начебто боїться, відчуття самотності — саме в такому стані ми зустрічаємо головну героїню вистави «Бережіть Флорес», поставленої за п'єсою Ніла Саймона. Але ця історія — не про поразку. Це історія про силу жінки, яка, попри біль, розчарування й сумніви, поступово згадує, як це — жити на повну.
Чи легко бути жінкою, коли здається, що вже все позаду?
Флорес — жінка, яка залишилася сама. Розлучення ще свіже й болюче, звичні схеми життя більше не працюють, і кожен новий ранок несе не надію, а запитання: «А що далі?» Середній вік, який так часто стає приводом для жартів чи жалю, у цьому випадку виступає як точка відліку — з якої починається не кінець, а трансформація.
Це час, коли людина має шанс подивитися на себе без ілюзій, але й без зайвого самобичування. І саме в цей момент життя посилає їй несподіваних союзників — трьох подруг, у кожної з яких свої дивацтва, свої біди, але також — щира турбота, підтримка і бажання витягнути Флорес із внутрішнього болота.
Подруги, які смішать до сліз і змушують замислитися
Їхні розмови — то справжня музика життя: часом абсурдні, часом філософські, часом голосні до неможливості, але завжди — живі. Це ті самі «голоси», які ми всі чули у своїй кухні чи на балконі з близькими подругами, коли йшлося не лише про буденні справи, а про щось глибше.
Подруги не дають Флорес зануритися в жаль. Вони дратують, надихають, сперечаються, обіймають. Вони — як криве дзеркало, в якому героїня бачить себе справжню — недосконалу, але живу. Саме з ними вона знову починає сміятися. А сміх, як відомо, — перший крок до зцілення.
А що з чоловіками? Без них ця вистава не була б такою запальною
На сцену виходять двоє іспанських красенів — життєрадісні, пристрасні, без жодного страху перед віком чи «зайвими» емоціями. Вони з’являються не для того, щоби врятувати жінку, а щоби нагадати: життя не закінчується після втрати. Можливо, навіть навпаки — саме тоді воно починається по-справжньому. Їхнє ставлення до Флорес — легке, веселе, невимушене, і саме це розтоплює її внутрішній лід.
Танго, як відомо, танцюють удвох. Але для того, щоб станцювати його красиво, потрібно насамперед відчути себе живою — і дозволити собі знову довіряти.
Гумор, який лікує. Мудрість, яка не повчає. І щирість, яка роззброює
Це комедія, але не фарс. Це вистава, що вміє розсмішити до сліз — і водночас торкнутися найглибших струн душі. У тексті Ніла Саймона, як завжди, багато самоіронії й тонкого спостереження за природою людини. А в постановці — ще й любов до жінок, до їхньої унікальної здатності відроджувати себе навіть із попелу.
Постановка змушує задуматися про те, наскільки наше щастя залежить від того, чи дозволяємо ми собі бути собою. І чи вміємо ми приймати світ такими, якими ми є — з недоліками, смішними звичками, невдалими рішеннями, але з відкритим серцем.
Кому варто подивитися?
Цю виставу варто побачити всім. Жінкам — щоб нагадати собі, що в будь-якому віці можна бути щасливою, коханою й бажаною. Чоловікам — щоб краще зрозуміти, через що проходять їхні партнерки, сестри, подруги. Молодим — щоби не боятися дорослішання. А тим, хто давно вже на «ти» з кризами — щоб просто посміхнутися, впізнати себе і видихнути.
Фінал — не про казковий хепі-енд, а про реальне відчуття легкості
«Бережіть Флорес» — це вистава, що залишає по собі не лише післясмак хорошої комедії, а й внутрішню тишу. Ту саму, яка настає після щирої розмови з собою. Це не історія про принців, а про реальних людей. І про те, що жінка — не з набору кліше, а з почуттів, сумнівів, сили й ніжності.
І саме тому її треба берегти. Як себе. Як тих, кого ми любимо. Як квітку, що розцвітає тоді, коли їй дають простір і світло.
