спектакль Точка зору Київ 2026-01-30 18:00 Український драматичний малий театр
Точка зору — Київ, Малий театр
Серед нас живуть люди, які не можуть побачити світ очима. Для них він відкривається інакше: через дотик і фактуру речей, через запахи, смак, звук кроків у коридорі, шелест одягу, інтонацію голосу, паузи між словами. Там, де ми звично «дивимось», вони вчаться слухати й відчувати. І в цьому є щось дуже чесне: світ стає не картинкою, а присутністю — близькою, живою, інколи болючою, але справжньою.
Та навіть якщо ти не бачиш нічого — ні сонця, ні неба, ні кольорів облич — ти все одно можеш залишатися світлим душею. Бо темрява не живе в очах. Вона ховається в байдужості, у жорстокості, у небажанні зрозуміти іншого. І навпаки: світло часто народжується в тому, хто пережив втрату, але не дозволив їй зламати себе, хто зумів зберегти м’якість, гідність і здатність любити.
Ця вистава м’яко, але наполегливо підводить до непростої думки: інколи ми так міцно тримаємося за те, чого вже немає, що перестаємо бачити — чи радше відчувати — те, що ще з нами. Втрата змінює оптику, перекроює звички, робить будь-яку дрібницю значущою. І буває дуже важко прийняти: життя не повернеться «як було». Але в якийсь момент з’являється шанс — знайти сили визнати нову реальність, навчитися цінувати те, що залишилося, і обережно, крок за кроком, освоїти цей світ заново. Не через ідеальні слова підтримки, а через тиху внутрішню роботу: прийняти, пробачити, дозволити собі жити далі.
«Точка зору» — це досвід, який відбувається у повній темряві. І ця темрява — не трюк і не ефект заради ефекту. Вона прибирає головний «шум» нашого життя — візуальний — і змушує працювати інші канали сприйняття. Коли ти не можеш покластися на очі, ти починаєш інакше чути людей, уважніше ловити відтінки голосу, сильніше відчувати простір і власне тіло. І раптом стає зрозуміло, наскільки багато ми пропускаємо щодня, просто тому що звикли «дивитися» замість «відчувати».
Вистава створена за мотивами нарисів Ольги Кобилянської та Лесі Українки. Їхні тексти тут звучать особливо гостро й близько — ніби не з підручника, а з самого життя. «Точка зору» не повчає і не ставить діагнозів. Вона радше запрошує до внутрішнього діалогу: стати чутливішими, уважнішими, толерантнішими. До тих, хто живе поруч із нами — і до себе також. Бо інколи найбільша зміна починається з простого: спробувати побути в темряві й чесно запитати себе, що я насправді відчуваю — і чи вмію я помічати іншого, навіть коли він бачить світ зовсім не так, як я.
