спектакль Пісні Полісся Київ 2026-03-15 17:00 Український драматичний малий театр
Пісні Полісся — Київ, Малий театр
Дві молоді прогресивні містянки на якийсь час залишають позаду свою кав’ярню третьої хвилі, звичний ритм міста й комфортну «бульбашку» правильних слів. Вони вирішують, що досить читати про традицію в соцмережах і дивитися на вишивку як на красивий візерунок у стрічці — час «іти в народ». Їхня мета звучить благородно: знайти скарби декоративно-ужиткового мистецтва, розібратися з власною ідентичністю й відчути живий зв’язок із корінням. Але благородні наміри вміють швидко перевірятися реальністю, і саме так ця подорож заводить їх у глибочінь Полісся — туди, де межа між «етнографічною експедицією» і випробуванням на щирість тонша за павутинку.
Полісся тут не декорація й не романтична картинка з туманом над болотом. Це край, який має характер. Він уважно придивляється до чужих, не поспішає відкриватися й точно не роздає «своє» просто так — ні людям, ні гостям, ні тим паче тим, хто приїхав із міста з правильними формулюваннями та чистими намірами. А ще — тут живуть історії. І не лише ті, що розповідають біля печі чи на лавці ввечері, а й ті, які наче шепоче ліс, вода, старі хати й тиша. І головне питання звучить не як «що ми тут знайдемо», а як «чи повірять нам». Чи повірять місцеві жителі? А духи — якщо вони є — чи повірять у ці самі «хароші намєрінія» подорожніх?
Звучить як початок класичного голлівудського горору? Так, перші нотки дуже схожі: дорога в нікуди, чужа територія, напівіронічні туристи, які ще не розуміють, куди зайшли. Але ні — цей жах не про умовні скримери й не про шаблонний «ліс убиває». Це інший тип страху: більш приземлений і водночас моторошніший, бо впізнаваний. Тут хорор виростає з питомо українського тру крайму: з тих випадків, коли «таке було насправді», і саме тому від історій холоне кров.
У виставі переплітаються міські легенди й сільські оповіді — такі, після яких хочеться озирнутися, навіть якщо сидиш у теплому залі. Кожна з них — темна сторінка літопису Поліського краю, але водночас це дзеркало: через чужі страхи, забобони, мовчання й жорсткі правила ми раптом починаємо краще бачити себе. Де ми щирі, а де граємо роль? Де ми шукаємо «автентичність», а де намагаємося привласнити її як сувенір? І що взагалі означає «свій» — у краї, який століттями вчився захищати себе?
«Пісні Полісся» — це історія про зіткнення двох світів: міського, де все можна пояснити й раціоналізувати, і поліського, де не все треба називати вголос. Тут багато напруги, іронії, тривожних натяків і відчуття, що прості відповіді не працюють. А ще — це вистава, яка не просто лякає, а підкидає питання після фіналу: що ми шукаємо в «народі», коли їдемо за традицією? Чому нас так тягне до темних історій? І чи не ховаємо ми за цим бажанням просту потребу — нарешті зрозуміти, хто ми є.
Постановка створена за популярною п’єсою сучасної української драматургині Людмили Тимошенко у режисурі Дмитра Весельського. Це той випадок, коли театр бере фольклор, страх і правду життя й перетворює їх на гостру, живу історію, від якої важко відмахнутися.
