спектакль Памела, або... як убити бабцю Київ Київський драматичний театр Браво
«Памела, або… як убити бабцю» (Київ, театр «Браво»)
Це трагікомедія про тих, кого велике місто звикло не помічати. Її герої — люди без дому, без опори й без права на «нормальне життя» в очах інших. Колись у них, можливо, були мрії й плани, але доля не підкинула ні статків, ні везіння, ні любові. Залишилися холодні під’їзди, випадкові ночівлі та втома, яка робить серце черствим.
Вони — невдахи, яким здається, що мораль і співчуття давно не працюють. Для них важить лише користь: що можна урвати, як вижити сьогодні, де знайти бодай якийсь шанс вирватися з дна. І саме в цей темний, цинічний світ ніби навмисно заходить Памела Кромкі — зворушлива, трохи наївна, уперта у своїй доброті. Вона дивиться на людей і все одно бачить у них не «зайвих», не «проблему», а живих — зі страхами, болем і надією, яку вони самі в собі вже поховали.
Найгостріше тут те, що Памела вірить у людину навіть тоді, коли проти неї замислюють найстрашніше. Так, аж до думки про вбивство. І саме на цьому контрасті тримається вистава: смішне поруч із гірким, ніжність — поряд із жорстокістю, легкі репліки — поряд із важкими рішеннями. Глядач то сміється, то ловить себе на ніяковості: «а як би я вчинив?», «де межа між відчаєм і підлістю?», «коли ми перестаємо бути людьми?».
Попри різкі повороти й теми, післясмак у цієї історії не безпросвітний. Тут є головна думка, яка звучить не солодко й не повчально, а по-людськи: любов і віра в життя інколи сильніші за бруд, голод і зневіру. Навіть одна тепла людина здатна зрушити з місця тих, хто давно перестав довіряти будь-кому — і, може, врятувати не тільки себе.
Якщо любите вистави, що одночасно розважають і залишають щось «під ребрами», ця трагікомедія може зайти. Вона про нас усіх — просто показана з боку, де зазвичай не хочеться дивитися. А деталі (дату, тривалість, склад акторів, вікові обмеження) найкраще уточнити в афіші театру «Браво», щоб обрати зручний сеанс і заздалегідь спланувати вечір.
