спектакль Маклена Граса Київ 2026-01-31 17:00 Український драматичний малий театр
Маклена Граса — Київ, Малий театр
Закон джунглів давно вийшов за межі самих джунглів — і тепер він спокійно працює в кабінетах, банках, на біржах і в чужих під’їздах. Маклер Зброжек знає це краще за всіх: у цій грі або ти перший, або тебе просто з’їдають. Без пауз, без «може якось домовимось», без права на слабкість. І що найіронічніше — Зброжек уміє грати саме так, як від нього вимагає час: холодно, швидко, з посмішкою людини, яка давно перестала вірити в чесні правила.
Його план виглядає майже ідеальним. Конкуренти введені в оману, всі ходи прораховані, ниточки натягнуті рівно настільки, щоб ніхто не здогадався. Гроші вже чекають у банку, а сьогодні — той самий день ікс. День, коли мрія нарешті стане фактом: буде куплено і фабрику, і нерухомість; день, коли донька нарешті зрозуміє, заради чого батько так часто пропускав сімейні вечері; день, на який він ішов 27 років. Здається, нічого не може зірвати цю блискучу аферу — усе надто вивірено, занадто «чисто», занадто логічно.
І раптом — постріл.
Пострілу в плані не було. Так же, маклере? Чи був? Хто і в кого стріляв? Звідки з’являється насильство там, де, здавалося б, мали бути лише цифри, угоди й папери з печатками? І як один непередбачуваний момент здатен перевернути реальність так, що вчорашній тріумф починає виглядати пасткою?
«Маклена Граса» — це атмосферна нуар-пригода з відчуттям нічного міста, різкими поворотами й нервом, який не відпускає. Тут є злети й падіння, детективна інтрига, несподівані сюжетні розв’язки, впізнавані типажі й похмурий гумор, від якого смішно рівно настільки, наскільки страшно. Це історія, в якій зовнішня інтрига — лише верхній шар, а справжнє напруження живе під ним: у виборах, у компромісах, у дрібних «та нічого страшного», що з часом стають прірвою.
Вистава говорить про суспільство і про людину всередині нього. Про дистанцію між людьми в часи політичної, культурної й економічної кризи, коли кожен ніби сам за себе, а співчуття вважається слабкістю. Про те, як маленькі помилки окремих людей здатні скластися в одну велику історичну помилку — з багатолітніми наслідками, що тягнуться поколіннями. Про тріумф популізму і солодку віру в диво, яка підміняє тверезий погляд на реальність. Про небажання багатьох брати відповідальність за власне життя — і про протилежну крайність, коли інші беруть на себе «право» вирішувати чужу долю, ніби це дрібна справа.
Тут також є розмова про тупик постмодернізму — з його вседозволеністю, з іронією як щитом і внутрішньою неспроможністю назвати речі своїми іменами. Коли все «можна», але чомусь усе стає порожнім; коли кожен правий «по-своєму», але ніхто не несе наслідків; коли цінності розмиваються так, що людині ні на що спертися.
Та попри темряву, цинізм і гру «як у джунглях», найголовніше питання вистави — не про схеми і не про гроші. Воно про те, чи є у цьому світі місце гуманізму. Чи можна зберегти в собі людяність, коли навколо працює правило «або ти — або тебе». І чи має Любов — не солодка, а сильна, відповідальна, жива — шанс вистояти там, де все вимірюється вигодою. Бо іноді саме вона стає тим, що руйнує ідеальні плани… або, навпаки, рятує від остаточного падіння.
