концерт Вівальді. Пори року Київ 2025-12-22 18:00 Кірха Святої Катерини
Вівальді. Пори року
Київ, Кірха Святої Катерини
Програма концерту
Антоніо Вівальді:
La primavera / «Весна» – Концерт №1, мі мажор
Арія Usignoletto bello / «Соловейко гарний»
L’estate / «Літо» – Концерт №2, соль мінор
Арія Ah, ch’infelice sempre / «Ах, вічно нещасний я»
L’autunno / «Осінь» – Концерт №3, фа мажор
Арія In furore iustissimae irae / «У люті праведного гніву»
L’inverno / «Зима» – Концерт №4, фа мінор
Виконавці
Liatoshynskyi Capella: Early Music Ensemble
Наталія Хмілевська – сопрано
Олеся Люба – сопрано
Роман Меліш – контратенор
Тетяна Андрієвська – скрипка
Олег Дудніченко – скрипка
Юрій Дубинський – скрипка
Антоніна Криса – скрипка
Андрій Чоп – альт
Тетяна Гречанівська – віолончель
Ігор Тарновецький – теорба
Наталія Фоменко – клавесин
Дмитро Третяк – контрабас
Мабуть, немає людини, яка бодай раз не чула «Пори року» Антоніо Вівальді. Ці мелодії виринають звідусіль: з фільмів, реклами, радіо, випадкових плейлистів. Досить кількох нот – і ми впізнаємо «ту саму» весну чи зиму. Але за всією цією впізнаваністю часто губиться головне запитання: а як ця музика звучала тоді, коли її тільки-но написали? Якою її чув сам Вівальді, його сучасники, перші слухачі у залах XVIII століття?
Саме на це запрошує пошукати відповідь ця програма в Кірсі Святої Катерини. Музиканти Liatoshynskyi Capella: Early Music Ensemble виконують твори на інструментах, створених як копії барокових – у строї й манері гри, максимально наближених до тієї епохи. Тобто це не просто знайомі концерти, а спроба повернутися до їхнього первісного дихання: більш прозорого, живого, рухливого, з відчутною пульсацією барокового риторичного жесту в кожній фразі.
«Весна» оживає легкими, майже ігровими інтонаціями: тут чути спів пташок, шелест трави та радість від першого тепла. Вокальна арія «Usignoletto bello» ніби продовжує цю картину – соловейко у Вівальді не просто декоративний образ, а голос радості, крихкої, але дуже щирої.
У «Літі» музика темнішає: грози, спека, напруга – усе це Вівальді майстерно переносить у звук. Арія «Ah, ch’infelice sempre» резонує з цією атмосферою: тут більше драматизму, внутрішньої боротьби, відчуття, що спокій постійно вислизає з рук.
«Осінь» приносить інший настрій: врожай, свято, танці, легке сп’яніння від вина й радості. Оркестрові епізоди тут звучать як сцени сільського гуляння, а арія «In furore iustissimae irae» показує ще одну грань барокової емоційності – праведний гнів, внутрішню бурю, коли людина намагається розібратися зі своїми почуттями та сумлінням.
«Зима» – це не просто холод і вітер, а цілий спектр станів: від замерзлих рук до затишку в домі, де можна сховатися від негоди. У фа мінорі Вівальді вміє поєднати тривогу й внутрішнє тепло, і в живому виконанні це особливо відчутно: кожен штрих смичка, кожне тремоло звучить так, ніби ми стоїмо на вітрі десь посеред старовинної площі.
Окрема родзинка вечора – поєднання інструментальних концертів із вокальними аріями. Це дозволяє побачити Вівальді не лише як автора знаменитих «Пір року», а й як композитора, який тонко відчував людський голос і психологію. Арії з кантат та мотетів доповнюють картину: кожна з них відгукується певному сезону – за настроєм, текстом, внутрішньою енергією. Через ці твори проглядає головна ідея концерту: пори року – це не тільки про природу, а й про людину, її стани, кризи, радості й внутрішні переломи.
Сопрано Наталії Хмілевської та Олесі Любої привнесуть до вечора прозорість, світло й гострі емоційні відтінки – від ніжного барокового ліризму до вибухової пристрасті. Контратенор Романа Меліша додасть тим творам, де звучить його голос, особливої барокової барви: цей тембр часто сприймається як щось позачасове, трохи неземне, і саме це ідеально пасує музиці Вівальді.
Скрипалі ансамблю – Тетяна Андрієвська, Олег Дудніченко, Юрій Дубинський, Антоніна Криса – разом створять той самий динамічний, живий струмінь, без якого бароковий оркестр немислимий. Альт Андрія Чопа, віолончель Тетяни Гречанівської, контрабас Дмитра Третяка забезпечують основу звучання – теплу, пружну, з легкою танцювальністю, що так характерна для Вівальді. Теорба Ігоря Тарновецького та клавесин Наталії Фоменко додадуть фактурі виразності й шарму, нагадуючи, що ця музика народилася у часи, коли акомпанемент був живим мистецтвом імпровізації, а не просто точним відтворенням нот.
Цей вечір у Кірсі Святої Катерини – можливість не просто «ще раз послухати Вівальді», а побути всередині іншого часу. Уявити, як звучала музика три століття тому, як її сприймали люди без записів, без фонового шуму мегаполісів. І, можливо, впізнати в цих старих мелодіях щось дуже особисте – свої власні «пори року», які змінюються в житті кожного з нас.
