спектакль Крум Київ 2025-12-28 15:00 Театр ім. Івана Франка
- Давид Петросян - Режисер-постановник, музичне оформлення, художник по світлу
- Андрій Александрович-Дочевський - Художник-сценограф
- Наталія Рудюк - Художник по костюмах
- Олександр Рожков - Інженер відеоряду
- Дмитро Гуленко - Веде виставу
- Андрій Кононенко - Художник по світлу
- Павло Наталушко - Звукорежисер
- Владислав Коломійченко - Звукорежисер
«Крум»
П’єса «Крум» — це дзеркало часу, в якому впізнаєш себе, свого знайомого, сусіда, а подекуди — ціле покоління. Написана в жанрі трагікомедії, вона поринає в глибини людської апатії, тривоги та вічної надії на те, що справжнє життя — десь там, попереду, варто лише трохи почекати. Герой цієї історії, Крум, — не вигаданий персонаж. Це збірний образ людей, які на зламі епох — від фіналу ХХ до початку ХХІ століття — намагаються втекти від порожнечі в собі, не знаючи, куди йти.
Після довгої відсутності Крум повертається додому. Не зі здобутками, не з історіями перемог — а з розгубленістю, без чіткого плану, з руками в кишенях і очима, сповненими сумнівів. Його зустрічає звичний світ — той самий двір, ті ж люди, та сама безнадія, прихована за повсякденними жартами. І всі ці люди, як і він, — з втраченими мріями, з надіями, що давно вивітрилися, але ще не вмерли остаточно. Вони живуть, немов у повільному сні, переконані, що ще все попереду, що все якось складеться.
Це покоління, яке сподівається, що хтось прийде і змінить усе за них. Що знайдеться чарівний поштовх, який витягне їх із сірої трясовини буднів. Їм не вистачає сміливості змінити власну реальність, але кожен із них у глибині душі тужить за чимось іншим — за щастям, за сенсом, за життям, яке було б справжнім. І тому вони хапаються за будь-яку можливість втекти — у фантазії, у телевізійні ілюзії, у порожні розмови про «якби». А час іде. І стає дедалі очевиднішим: очікування не принесе нічого, крім розчарування.
Герої Ханоха Левіна — немов живі портрети тих, хто, не вміючи діяти, роками мріє про прорив. Вони приречені існувати між бажанням і бездіяльністю. І лише любов, що не ставить умов, залишається справжньою. У «Крумі» це — любов матері. Вона єдина не вимагає від сина бути кимось іншим. Її присутність — тиха, але глибока. І лише коли стає надто пізно, Крум починає усвідомлювати, наскільки ця любов була єдиною справжньою опорою в його житті.
Постановка Давида Петросяна — не просто театральна інтерпретація. Це відверта, часом болісна сповідь про життя у стані «пауза». Режисер і команда вистави обирають яскраві сценічні засоби — метафору, гротеск, візуальну парадоксальність — щоб посилити внутрішній резонанс і не дати глядачеві залишитись осторонь. Кожна сцена — мов постріл у свідомість. Кожен діалог — відлуння внутрішньої пустки. Але разом із тим вистава дає шанс на розуміння, на чесний погляд у себе.
«Крум» — це вистава про те, що життя не починається «завтра». Воно вже триває. І поки ми чекаємо, воно минає.
Ханох Левін, автор п’єси, — один із найглибших і найяскравіших драматургів Ізраїлю ХХ століття. Його твори — це завжди зіткнення комізму й трагізму, сміху крізь сльози, болю, що приховується за буденністю. Левін писав не лише п’єси — він створював поезію, прозу, кіносценарії, сам працював режисером. І в кожному своєму творі намагався дістатися до нерву епохи, до найвразливішої точки людського існування.
Мар’ян Бєленький, перекладач «Крума», говорить про Левіна як про живу присутність:
«Для мене Левін — завжди поруч. У радості, у смутку, у сподіваннях. Він — у кожному дні, коли я дізнаюся, що десь у світі знову ставлять його п’єсу в моєму перекладі».
І справді: Левін продовжує жити у кожному слові, у кожному кроці своїх персонажів. А «Крум» — це нагадування про те, що кожен із нас має вибір: спати чи прокинутись. Чекати — чи починати. Зникати — чи жити.
