спектакль I love на валізах Київ 2026-01-15 19:00 Київський драматичний театр Браво
I love на валізах. Київ. Театр «Браво»
Дія перша
Світла, колись затишна квартира Христини на Мангетені сьогодні виглядає інакше. Вона охайна, але вже не цілісна — посеред кімнати стоять валізи, речі розкладені купками, ніби спогади, що чекають свого часу. Христина готується до від’їзду. Вона складає в чемодани улюблений одяг, дрібні сувеніри, фотографії, книжки — усе те, з чим прожила ціле життя і що не наважується залишити позаду.
Раптово дзвонить домофон. На порозі з’являється Герман — її давній приятель, людина, яку вона знає багато років. Виявляється, він переплутав день їхньої домовленості. Сьогодні — роковини з дня смерті Айзека, чоловіка Христини й близького друга Германа. Через це між ними спалахує коротка, але емоційна суперечка. Христина все ще гостро переживає втрату, біль не відпускає її навіть через роки. Герман теж знає, що таке втрата: три роки тому він поховав свою дружину Міріам.
Поки Христина продовжує пакувати речі, вона не одразу пропонує Герману пригоститися. Її думки зайняті спогадами і майбутнім переїздом. Вона збирається перебратися до Флориди, де живе її подруга — така ж вдовиця, з якою вони підтримують одне одного у самотності.
Зрештою Христина все ж наливає колу. Вони мовчки п’ють, поминаючи Айзека і Міріам. Кожна річ, яку Христина кладе до валізи, має свою історію, і вона мимоволі ділиться цими спогадами з Германом. Разом вони згадують прожиті роки, радощі, втрати, дрібні щасливі моменти, які тепер здаються особливо цінними.
Набравшись сміливості, Герман нарешті вимовляє те, заради чого прийшов. Він робить Христині пропозицію. Його слова звучать несподівано і навіть трохи незграбно. Герман говорить про роки знайомства, про взаємну симпатію, дружбу і підтримку. Та Христина розгублена: для неї він завжди був другом, і вона не готова змінювати цей зв’язок.
Засмучений Герман збирається йти, але зупиняється і повертається ще раз. Він просить Христину не поспішати з рішенням і пропонує ввечері сходити разом до ресторану. Після недовгих вагань вона погоджується.
Вечір. Та сама квартира, ті самі валізи посеред кімнати. Христина і Герман повертаються з ресторану в гарному настрої, трохи напідпитку. Вони жартують, підколюють одне одного, сміються — між ними відчувається легкість, яка народжується лише між людьми, що знають одне одного давно і добре. Вони вирішують випити ще, розмова переходить на дітей, складні стосунки з ними, на колишнє подружнє життя, на те, що не вдалося і що хотілося б змінити.
Герман знову повторює свою пропозицію, але Христина знову не може дати остаточної відповіді. Їй потрібен час. Втім це не заважає їм бути разом у цю мить. Христина вмикає програвач — лунає стара, знайома мелодія. Герман запрошує її до танцю, обіймає, не стримуючись, цілує. Танок поступово переходить у близькість, і разом вони йдуть до спальні.
Дія друга
Ранок наступного дня. Сонячне світло падає на валізи, які досі стоять у центрі кімнати. Христина знову пакує речі, але тепер її рухи невпевнені, а думки плутаються. Вона ще під враженням ночі, проведеної з Германом, і не до кінця розуміє, що робити далі.
З’являється Герман. У руках у нього велика коробка улюблених цукерок Христини — дрібниця, але дуже промовиста. Він знову говорить про шлюб, про те, що не хоче, аби вона їхала, і що вони можуть почати нове життя разом.
Розмова знову повертає їх у минуле. Спогади накочуються хвилями. Виявляється, син Германа майже відсторонився від батька. Навіть коли Міріам тяжко хворіла, він, будучи лікарем, поводився холодно і рідко навідував матір. Тепер зв’язок із батьком майже втрачений. Герман почувається самотнім і зайвим.
У Христини теж було чимало болю й розчарувань у житті. Та Герман переконаний: усе ще можна змінити. Навіть нишком він намагається затримати переїзд, пропонуючи гроші пакувальникам і вантажникам, аби ті припинили роботу і поїхали.
Зрештою Христина приймає рішення. Вона погоджується на пропозицію Германа, бо розуміє: життя не зупиняється після втрат. Воно триває доти, доки в серці є кохання, надія і сміливість почати спочатку.
