спектакль Бельведер Київ Театр «Сузір’я»
- Режисери-постановники -заслужений діяч мистецтв України Катерина Степанкова та Олексій Скляренко
- Помічник режисера - Богдан Жданов
- Художник-постановник та художник по костюмах - Ірина Горшкова
- Художник по світлу та звукорежисер - Олександр Кришталь
- Композитор - Андрій Шусть
- Фото - Роман Костін
«Бельведер» — глибока історія про людську самотність і надію
Іноді місцем дії для справжньої драми стає не розкішний салон і не родинна вітальня, а... звалище. Саме там, на межі буття і забуття, перетинаються дві долі — дві жінки, яких життя викинуло за межі соціального комфорту. І хоча одна — Та — облаштувала собі острівець безпеки у власній уяві, вибудувавши довкола себе невидимі стіни палацу з бельведером, інша — Ся — приземлено нишпорить у смітті, з практичністю збираючи те, що може допомогти вижити ще один день.
У цьому напівфантастичному просторі, де мрії межують із реальністю, з’являється третій. Незнайомець. Його поява — раптова і загадкова: він буквально падає до їхнього світу без тями. І саме з цього моменту починається емоційний конфлікт, що змінює обох жінок. Хто цей чоловік? Блукач, прибулець, утікач чи, можливо, хтось значно глибший і символічніший, ніж здається на перший погляд?
Життя, вивернуте навиворіт
У процесі взаємодії навколо незнайомця героїні поступово розкривають одна одній те, що довго ховали — свій біль, розчарування, слабкість, і водночас — свою гідність, силу і здатність співпереживати. Їхня сварка, спроба домовитися, образи й прощення — усе це оголює глибини жіночої душі в умовах, де вже давно стерлися всі соціальні ролі.
Що насправді символізує «бельведер»?
Палац із бельведером — це не лише фантазія героїні. Це метафора — образ внутрішнього простору, де жінка, попри відчай і бруд навколо, намагається зберегти гідність, почуття краси, мрію про інше життя. І навіть якщо все навколо руйнується, саме ця вигадана вежа дозволяє залишатися людиною.
Анатолій Дяченко і його гірка правда
П’єса Анатолія Дяченка написана ще наприкінці ХХ століття, але те, що відбувається на сцені, болісно знайоме і сьогодні. Бо «Бельведер» — не про конкретну епоху, а про екзистенційну самотність, про пошук сенсу, про людей, які залишилися на узбіччі, але зберегли здатність любити, сумніватися, чекати дива.
Цей твір — парадоксальний. Він смішний, іноді до абсурду. І водночас болісно правдивий. У кожному діалозі — глибока філософія, у кожному жесті — протест проти байдужості. У виставі багато іронії, але це іронія тих, хто пережив уже стільки, що навіть смерть сприймає без пафосу.
Чому варто подивитися?
Бо це п'єса, яка влучає у нерв часу, показуючи людей не в масках, а в істинному вигляді — без прикрас.
Бо в ній — щирість, що не залишає байдужим.
Бо після перегляду залишається відчуття, що життя — попри все — варте того, щоб боротися за нього, мріяти й пробачати.
Бо «Бельведер» — це не просто спектакль, це точка дотику до найглибших і найболючіших місць у душі.
Театр «Сузір’я» знову відкриває нам двері у світ непростих історій, у яких глядач знаходить не лише мистецтво, а й самого себе.
