спектакль Я повернуся Київ Театр «Золоті Ворота»
Я повернуся
Київ, Театр «Золоті Ворота»
Вистава створена за підтримки Українського культурного фонду
Жанр: трагічна комедія для дорослих про дітей
Вікові обмеження: 14+
Тривалість: 90 хвилин, без антракту
Прем’єра: 23–24 серпня 2024 року
Творча команда:
Драматургиня — Оксана Гриценко
Режисерка — Анна Турло
Сценографія — Руслана Басенко
Композиторка — Катерина Палачова
У ролях:
Анастасія Бабій / Дар’я Ковбасюк, Катерина Вишнева, Наталія Телли, Роман Кучерявенко
Ми всі пам’ятаємо оте дитяче передчуття літа: канікули, море, перша самостійна поїздка до табору, свобода від дорослих на кілька тижнів, друзі, яких нібито вже ніколи не забудеш, запечені сонцем плечі й лоскітливі вечори біля вогнища з ледь страшними історіями. Літо мало бути безтурботним…
Та герої цієї вистави — підлітки з Херсонщини — затрималися у своєму літньому таборі на вісім місяців. Їхній табір «Гармошка» перетворився з простору пригод і дитячого галасу на пастку. Це було ніби літо, яке ніяк не хотіло закінчуватися. Але не тому, що було добре — а тому, що вони не могли повернутися додому.
Крим. Російська окупація. І українські діти, які несподівано опинилися в ситуації, де дитинство зникло. Вони не мали чітких відповідей, але відчували: те, що з ними відбувається, — неправильно. Вони вигадували власні способи боротьби: жартували з пропаганди, називали триколор “аквафрешем”, кидали м’яч у камери спостереження, та залишали гнівні написи на стінах, що виводили з себе місцевих "вожатих".
Це історія про покоління, яке має дорослішати передчасно. Про тих, хто опинився в полоні, але не здався. Про дітей, які мріяли не про супергероїв чи чарівні палаци, а лише про повернення додому — до рідного подвір’я, обіймів мами, запаху літнього дощу на знайомих вулицях.
У цьому таборі немає легковажних ігор — тут виживання стало щоденною рутиною. Але серед страху, розгубленості й невідомості залишається щось неочікуване — надія. Саме вона, попри все, тримає цих дітей на плаву. Вистава «Я повернуся» говорить не про минуле, а про сьогодення, яке вже тепер визначає майбутнє.
Це вистава, що змушує відчути біль, страх, відчай і водночас — велику силу духу. Її герої — не вигадані персонажі. Це обличчя дітей з Півдня України, яких вивезли, і які можуть не повернутися. Але вони хочуть. І кричать про це — навіть якщо голос вже стихає. І ми маємо почути.
