спектакль Сово – крізь тишу Київ 2026-01-22 18:00 Мистецько-концертний центр ім. Івана Козловського
Слово — крізь тишу
Київ, Мистецько-концертний центр ім. Івана Козловського
Вистава до Дня Соборності України
Це історія про трьох людей, які ніби випадково опиняються в замкненій кімнаті зі старими паперами, архівними справами та книгами, що давно припали пилом. Але випадковостей тут мало: у цьому просторі стирається межа між минулим і теперішнім, а час раптом перестає йти рівною лінією. Історія перестає бути набором дат і термінів — вона відчувається шкірою, як жива пам’ять, яка болить і водночас тримає.
Коли кімната починає «говорити», стає ясно: «Розстріляне відродження» не залишилося в підручниках — воно присутнє поруч, у наших запитаннях і страхах, у тому, як ми бережемо (або втрачаємо) власне слово. У сутінках, серед шелесту паперу й тихого потріскування старих обкладинок, оживають поети 1930-х. Вони виходять із забуття, ніби повертаються по своє — щоб договорити те, що не встигли, дописати недописані рядки, підняти погляд і подивитися нам просто в очі. У цій зустрічі немає пафосу заради пафосу — є проста, невідворотна правда: мовчання теж має ціну.
І раптом крізь десятиліття, кордони й океани, через ті самі коридори пам’яті проривається інший голос — голос Квітки Цісик. Її присутність у виставі відчувається як теплий, але впертий промінь: вона — з іншого часу, іншого міста, іншої реальності, та з тією самою Україною всередині. У 1930-х українській інтелігенції «затикали роти» в підвалах НКВС, намагаючись вирвати культуру з коренем. А в 1980-х у далекому Нью-Йорку Квітка Цісик ставала голосом цієї культури — не гучним криком, а точним, чистим звучанням, яке неможливо підробити. Вона не просто співала — вона берегла й передавала, вибудовувала невидимий міст між тими, кого вбивали за право бути собою, і нами, які сьогодні знову вчимося триматися за власну ідентичність.
«Слово — крізь тишу» — напівмістичне, але дуже людяне переосмислення нашої єдності. Це розмова про вибір, який відбувається не раз на рік і не лише у святкові дні: дати цим голосам остаточно стихнути чи зробити так, щоб вони звучали далі — через пам’ять, музику, мову, чесність із собою. Тут Соборність відчувається не як гасло, а як внутрішній стан: коли ми з’єднуємося з кожним забороненим колись словом і кожною нотою, яку вдалося зберегти, — і дозволяємо їм ожити в наших серцях.
