спектакль Ніч у Лісабоні Київ 2026-03-14 18:00 Національна музична академія України
«НІЧ У ЛІСАБОНІ» (за романом Еріха Марії Ремарка)
Лісабон. Порт у темряві. Повітря солоне й холодне, місто не спить, а вулицями блукають ті, кому вже нікуди повертатися. Одна ніч — і здається, що в ній може вміститися ціле життя. Один квиток — як останній шанс. Одна зустріч — яка або випадкова, або… занадто вчасна, щоб бути просто випадковістю.
Ця історія не є детективом, але в ній є загадка, від якої стискається всередині. Це не «солодка» мелодрама, та кохання тут справжнє — таке, яке не прикрашають словами, бо воно болить. Це не суха хроніка війни, але війна в ній присутня постійно — як тінь, що наздоганяє, як тиск, що не залишає вибору, як погоня за можливістю вижити.
Події розгортаються в Лісабоні під час Другої світової — у місті, де в той час перетиналися маршрути втікачів з усієї Європи. Тут, серед вигнанців, людей без дому, без документів і без завтрашнього дня, німецький емігрант випадково (чи ні) зустрічає в порту незнайомця. Той пропонує угоду, від якої неможливо відмовитися: він готовий віддати візу до Америки, паспорти й квитки на пароплав — усе, що означає порятунок. Але натомість просить лише одне: вислухати його історію до світанку.
Так починається ніч-сповідь. Він — чоловік, який ніби втратив ім’я разом із минулим. Вона — жінка, яку доля постійно вислизає з рук. Попереду — корабель, що може вивезти з пекла. Позаду — згорілий світ, страх, переслідування, втечі. А між цими двома полюсами — кілька годин, у яких вирішується набагато більше, ніж просто питання «виїхати чи залишитися».
Протягом ночі незнайомець, який називає себе Йозефом Шварцом, ніби востаннє переповідає те, що тримав у собі. Він говорить про кохання до Гелен — любов, що виявляється сильнішою за папери, печатки та кордони. Про втечу з нацистської Німеччини, про життя на межі, про страх бути спійманими, про зради й втрати, про концтабори та безсилля. Але водночас — про дивну, вперту надію, яка народжується саме вночі, коли здається, що світ остаточно зламався.
У цьому сюжеті немає «героїв із плаката». Тут є люди — живі, вразливі, виснажені, часом різкі, іноді розгублені, але такі, що до останнього намагаються залишитися людьми в нелюдських обставинах. І саме тому історія так чіпляє: вона не про красиву втечу, а про ціну свободи, про вибір, який ламає або рятує, і про пам’ять, що не відпускає навіть тоді, коли ти вже наче «в безпеці».
Ця вистава — про любов, біль і людяність. Ніч минає швидко, але її вистачає, щоб прожити всередині цілий шлях: від першого поруху надії до моменту, коли розумієш, що деякі втрати не компенсуються жодним квитком.
Сьогодні «Ніч у Лісабоні» звучить особливо гостро. Коли українці переживають війну, розлуки, евакуації, втрати, окупацію, зникнення дому як безпечного місця — Ремарк перестає бути «історією з минулого». Це стає дзеркалом сучасності. Саме тому постановка Донецького театру (м. Маріуполь) читається не лише як літературна адаптація, а як жива розмова про те, що означає втратити батьківщину, як триматися за близьких, коли руйнується світ, і чому любов інколи — єдине, що не забирає війна.
Якщо вам близькі історії, після яких хочеться мовчати й довго думати — «Ніч у Лісабоні» саме така. Це вистава, яка не розважає, а торкається. І, можливо, допомагає назвати словами те, що всередині давно болить.
