спектакль Нєвинасімі люді Київ 2026-02-20 18:30 Театр на Троєщині
- Режисер та автор музичного рішення – Олександра ПРАВОСУД
- Режисер відео-сюжетів – Аліса ГУР`ЄВА
- Оператор – Володимир ОСТАПЕНЕЦЬ
- Хореографія – Світлана АРХИПОВА
- Фотохудожник – Анастасія КОНОНЕНКО
- Світлове рішення та відео проекція – Єгор СНІГИР
- Звукооператор – Данііл КІНО,Владислав СВЕДЕНЮК
- Художній керівник постановки – Віталій КІНО
«Нєвинасімі люді» — Київ, Театр на Троєщині
Це комедія-гротеск за п’єсою сучасного драматурга Романа Горбика — вистава, в якій смішне й колюче йдуть поруч, як у справжньому житті. Бо давайте чесно: у кожного з нас є люди, від яких інколи хочеться сховатися на край світу… але це ж наші. Рідня, сусіди, “свої” з дитинства — ті, кого ні викреслити, ні забути не виходить, навіть якщо вони часом доводять до білого каління.
Можливо, не у кожного в селі була бабця, яка розмовляє з радіо й тримає бесіду з цуциком Барсіком, наче то серйозна людина з авторитетною думкою. Але така бабця всім знайома — хоча б у образі: з характером, зі своїми “правильними” правилами й вічним бажанням повчити. Або тьотя Люда з базару, яка за словом до кишені не лізе і так “підбадьорить”, що потім ще довго згадуєш. Або подружка Свєтка, яка знову влипла у чергового «женатіка» і щиро дивується, чого всі навколо такі нервові. Та навіть дід, який колись ганяв по селу з сокирою — і нині це вже сімейна легенда, яку розповідають то зі сміхом, то з легким жахом. Вони інколи реально “нєвинасімі”. Але водночас — до болю знайомі. Бо це не чужі персонажі з телевізора, а наші близькі люди, з якими буває ой як нелегко. Та подітися від них нікуди — рідня. Доводиться любити… або хоча б терпіти. А інколи — сміятися, щоб не з’їхати з глузду.
У виставі «НЄВИНАСІМІ ЛЮДІ» ви зустрінете весь цей “букет” характерів — упізнаваних, живих, часом різких, але дуже правдивих. Режисер разом з акторами не тільки “порсаються” в болісних спогадах дитинства, у непростій жіночій долі та вічних родинних розбірках на тему «кому всьо рєшать» і «хто в усьму вінават». Вони ще й влаштовують справжній вибух емоцій: тут і жарти, і пісні, і танці, і сварки, після яких — примирення, і ті моменти, коли хочеться сказати: “Боже, це ж про мою сім’ю!”. А між тим усім — вареники, домашні ритуали, дрібні побутові сцени, які раптом стають великими, бо саме з них складається наше життя. Вони дружньо ліплять вареники, а паралельно весь час “ліплять ліпеницю” — таку, що смішно, соромно й тепло одночасно.
Важливе попередження (і одразу ж заспокоєння): “балакати” будуть суржиком. Але не лякайтеся — словник точно не знадобиться. Бо це мова, яку ми чуємо на зупинках, у маршрутках, на базарах, у дворах і на сімейних кухнях. Мова життя — трохи кумедна, трохи колюча, дуже жива. Усе по-доброму. Усе впізнаване. Усе наше — рідне, близьке й інколи таке… «нєвинасіме».
Якщо вам хочеться вечора, після якого і посмієшся від душі, і згадаєш щось своє, і вийдеш із відчуттям, що “таки не я один/одна через це проходжу” — ця вистава точно варта уваги.
