Національна філармонія України
Національна філармонія України: серце музичного Києва
Національна філармонія України — це не просто концертна установа. Це — жива історія української музики, багатоголосий простір культури, де зливаються класика і сучасність, традиція й інновація. Уже 161 концертний сезон ця установа дарує українцям і гостям столиці незабутні зустрічі з музичним мистецтвом найвищого ґатунку.
Сьогодні філармонія — багатожанровий і багатофункціональний центр, що поєднує класичні концерти, сучасні музичні експерименти, фестивалі, освітні програми і міждисциплінарні проєкти. Усе це відбувається в одній із найкращих концертних зал України — Колонній залі імені Миколи Лисенка, відомій своєю неперевершеною акустикою.
Витоки: народження музичного життя Києва
Історія музичного Києва починається ще в середині XIX століття, коли столиця перетворювалася на важливий центр концертного життя. Саме тоді тут почали відбуватися виступи не лише місцевих, а й закордонних виконавців. Ініціативу часто брали на себе представники різних національних спільнот. Так, 1847 року польська громада запросила до Києва великого Ференца Ліста, який виступив під час Контрактового ярмарку — події, що залишила значний слід у музичній історії міста.
А вже 1863 року починається етап системного розвитку — завдяки відкриттю Київського відділення Імператорського російського музичного товариства (ІРМТ). З цього часу концерти стають регулярними, а музичне життя — структурованим.
Особистості, які формували філармонійну традицію
Серед перших діячів, які стояли біля витоків ІРМТ, — Володимир Вілінський, Рудольф Пфеніг, Павло Селецький, Микола Рігельман, Леонід Альбрехт, Анатолій Казбирюк. А з 1888 до 1912 року установу очолював Олександр Виноградський — диригент із європейським ім’ям, який суттєво підніс рівень симфонічного виконавства у Києві.
Не можна оминути й постать Миколи Лисенка. Ще у 1850-х роках він долучився до створення «Філармонійного товариства», а пізніше брав участь у директораті ІРМТ. Проте через свій акцент на національну ідею композитор залишив офіційні структури й започаткував власні культурні ініціативи — «Боян», Український клуб, музичну секцію Київського літературно-артистичного товариства. Саме вони стали платформою для розвитку української національної музики.
Приміщення, де народжується музика
У 1882 році на Володимирському узвозі, 2 з’явилося приміщення Купецького зібрання — архітектурна перлина, збудована Володимиром Ніколаєвим, котрий досконало розумівся на акустиці. Колонна зала, обладнана унікальними колонними резонаторами, до сьогодні вважається зразком акустичного простору. Тут проходили «Недільні квартетні зібрання» Лисенка, звучали його фортепіанні концерти, виступав організований ним хор.
У ті ж роки Київ активно залучав композиторів і диригентів з усієї Європи. Одним із найяскравіших був Рейнгольд Глієр, під керівництвом якого у Києві вперше виконувалися твори Клода Дебюссі, Сезара Франка, Сен-Санса, а також музику українських авторів — Пухальського, Риби, Тутковського.
Символи доби
У 1903 році в тій самій залі Купецького зібрання вшановували 35-річчя творчої діяльності Миколи Лисенка. Зібрані для нього кошти він витратив не на особисті потреби, а на відкриття української музично-драматичної школи — ще один приклад його служіння культурі. А вже 1916 року на різдвяному концерті прозвучав уперше «Щедрик» Миколи Леонтовича — твір, що згодом стане символом українського Різдва в усьому світі.
Від перших концертів до філармонії
У 1923 році офіційно з’являється Київська державна філармонія. Першим директором стає Лев Мільштейн. Поряд існує й Товариство імені Миколи Леонтовича, яке зосереджує увагу на українському репертуарі, зокрема хоровій та камерній музиці.
Проте вже наприкінці 1923 року через фінансові труднощі філармонію тимчасово закривають. Її відродження відбудеться пізніше, вже після Другої світової війни.
XX століття: випробування і злети
Після війни у приміщенні Купецького зібрання знову починає працювати філармонія. У 1937 році створено Державний симфонічний оркестр УРСР, яким керували Натан Рахлін, Ігор Блажков, Федір Глущенко, Володимир Кожухар, Степан Турчак, Володимир Сіренко та інші визначні диригенти.
У 1988 році через аварію були затоплені архіви, нотна бібліотека, костюмерні, — справжня трагедія для установи. Але навіть тоді філармонія не зупинила своєї роботи: концерти проходили у Малому залі, школах, музеях.
Реставрація та оновлення
Після здобуття незалежності України, філармонія зазнала ґрунтовної реставрації. Генеральний директор Дмитро Остапенко ініціював оновлення Колонної зали, завершене 1 грудня 1996 року. Було встановлено новий орган, придбано концертні роялі «Steinway», створено Симфонічний оркестр НФУ.
Філармонія здобуває статус «національної» — і не лише формально. Вона стає осередком справжнього музичного відродження.
Від минулого до сучасності
У XXI столітті філармонія продовжує розвиватися. У різні роки тут працювали Діана Петриненко, Дмитро Гнатюк, Анатолій Солов’яненко, Людмила Монастирська, Антоній Баришевський. На сцені звучала музика в інтерпретаціях таких маестро, як Ференц Ліст, Ван Клайберн, Кшиштоф Пендерецький, Еміль Гілельс, Курт Мазур, Гідон Кремер.
Нове дихання в часи випробувань
У 2022 році, після початку повномасштабного вторгнення, Національна філармонія продовжила свою діяльність. Під керівництвом Михайла Шведа у репертуарі зникли твори російських композиторів. Натомість українська музика звучить все гучніше — її частка у програмах виросла з 12% до 25%.
Розвиваються нові фестивалі: Kyiv Spring Sound, Kyiv Baroque Fest, Liatoshynsky Space, Soundtrack: Ukraine. На сцені з’являються прем’єри сучасної української музики, залучається нова молода аудиторія.
Національна філармонія — голос сучасної України
Сьогодні Національна філармонія України — це символ безперервності культурної традиції, що змінюється разом із суспільством, але ніколи не втрачає свого голосу. Тут збережено найкраще з минулого і сміливо відкривають майбутнє. Українська музика тут не просто виконується — вона живе, розвивається, надихає.
