концерт Ганна Гаврилець. Історична ораторія «Віють вітри» Київ 2026-11-01 16:00 Трапезна палата в Лаврі
Ганна Гаврилець. Історична ораторія «Віють вітри» Київ Трапезна палата в Лаврі
Історична ораторія «Віють вітри» у Києві
У Трапезній палаті в Лаврі прозвучить одна з найвиразніших хорових робіт Ганни Гаврилець — історична ораторія «Віють вітри», створена на основі українських пісень, які на початку ХХ століття записав на Кубані Олександр Кошиць.
Це музична розповідь про українську історичну пам’ять, козацьку традицію, боротьбу за свободу та пісні, що пережили своїх авторів, виконавців і навіть архіви, у яких зберігалися. В основі твору — історичний матеріал, що напряму пов’язаний із визвольною боротьбою українського народу проти російської окупації.
Програма концерту:
Ганна Гаврилець — Історична ораторія «Віють вітри»
Виконавці:
Liatoshynskyi capella: choir,
диригент Костянтин Ленчик
Солістки та солісти:
Ірина Мясоєд, Олена Сарахман, Анна Дворицька, Марина Зіневич, Катерина Шимко, Оксана Гуляк, Петро Пшеничний, Василь Тітов, Іван Гембач.
Від експедицій Кошиця до великої хорової партитури
Історія музичного матеріалу, на якому побудовані «Віють вітри», почалася взимку 1903 року. Тоді Олександр Кошиць отримав листа від Миколи Лисенка. Уряд Кубанського козачого війська шукав спеціаліста, який міг би професійно організувати запис місцевих козацьких пісень, і Лисенко рекомендував саме Кошиця.
Наступні три літа він провів у поїздках кубанськими станицями, фіксуючи живу пісенну традицію. Пізніше Кошиць згадував, що співоча культура кубанських козаків справила на нього величезне враження: у ній збереглися і природна українська музикальність, і дуже давня хорова традиція.
Результатом цієї роботи стали близько тисячі транскрипцій, об’єднаних в одинадцять збірок. Це був надзвичайно великий пласт музичного матеріалу, який дозволяв побачити, як українська пісня жила далеко від етнічного центру, зберігаючи власну мелодику, образність і спосіб багатоголосного співу.
На жаль, основна частина записів не збереглася. За окремими даними, у 1939 році їх було знищено співробітниками НКВД разом з іншими матеріалами з бібліотеки репресованого диригента Кубанського хору Григорія Концевича. Частину нот Кошиць пізніше намагався відновити вже в Америці. І навіть сьогодні окремі розшифровки продовжують знаходити в архівах та приватних колекціях.
Дванадцять пісень, переосмислених Ганною Гаврилець
До сторіччя Місії Кошиця Ганна Гаврилець звернулася до цього матеріалу й створила на його основі ораторію. Дванадцять пісень вона перетворила на окремі хорові поеми, а партію ударних аранжував Георгій Черненко.
Важливо, що композиторка не переписувала самі мелодії та тексти. Вони залишилися незмінними. Її авторська робота зосереджена на гармонії, хоровій фактурі, тональних відтінках і способі розгортання музичного матеріалу.
Саме завдяки цьому старовинні пісні отримують новий масштаб, не втрачаючи свого першоджерела. У звучанні можна почути відлуння барокового партесного багатоголосся, принципи голосоведення, знайомі за творчістю Миколи Леонтовича, а місцями — майже симфонічну широту, близьку до музичного мислення Бориса Лятошинського.
Ораторія не намагається перетворити фольклор на декоративну стилізацію. Навпаки, пісні залишаються головними героями твору, а сучасна композиторська мова лише підсилює їхню внутрішню драматургію.
Від лірики до відкритого героїчного звучання
Ліричним центром «Віють вітри» стали дві авторські пісні, які з часом почали сприйматися як народні.
Перша — «Уже літ за двісті» Анатолія Свидницького. Цей твір був заборонений цензурою і в Російській імперії, і за радянських часів.
Друга — «Ой горе чайці», авторство якої традиційно приписують Іванові Мазепі.
Поруч із ними звучать:
«Ходить турчин по риночку»
«Зажурилась Україна»
«Ой пише москаль»
«Та віють вітри»
Ця частина програми більш стримана, драматична й зосереджена на образах втрати, історичної пам’яті та внутрішнього спротиву.
Інший полюс ораторії — героїчний. Тут з’являються пісні з виразним ритмом, маршовою ходою та відчуттям руху.
«Максим козак Залізняк» розповідає про одного з ватажків Коліївщини. «Їхав козак з України» побудована на танцювальному русі гопака. Поруч звучать марші «Ой на горі та женці жнуть» і «Гей, ну, хлопці, до зброї» — останню пісню написав Марко Кропивницький.
У такій послідовності ораторія розкривається не як набір окремих народних номерів, а як велика музична панорама, де ліричні образи змінюються героїчними, а особиста інтонація поступово переходить у колективне звучання.
«Віють вітри» у Трапезній палаті Лаври
Хоровий склад Liatoshynskyi capella: choir під керівництвом Костянтина Ленчика разом із солістами представить твір Ганни Гаврилець у просторі, де особливо добре працює багатоголосна музика.
Трапезна палата в Лаврі додає програмі ще один рівень сприйняття. Тут важливими стають не тільки сама партитура й вокальні партії, а й акустика простору, у якій хор може звучати об’ємно й водночас дуже близько.
Історична ораторія «Віють вітри» — це можливість почути давні українські пісні не як музейний матеріал, а як живу музичну пам’ять. Через записи Олександра Кошиця, композиторську мову Ганни Гаврилець і сучасне виконання вони знову повертаються до слухача — із темами свободи, втрати, боротьби та гідності, які й сьогодні не потребують додаткових пояснень.
Концерт Національного будинку музики
