спектакль Джива Київ 2026-01-13 18:00 Мистецько-концертний центр ім. Івана Козловського
Джива — Київ, Мистецько-концертний центр ім. Івана Козловського
«ДЖИВА» — вистава
Чи було у вашому житті щось таке, що немов вибило ґрунт з-під ніг — подія, після якої вже не виходить жити «як раніше»? Те, що зламало звичний порядок, змінило внутрішній ритм і залишилося з вами назавжди — у думках, у пам’яті, у тілі. Навіть коли ви їдете в інше місто, змінюєте роботу або намагаєтеся відволіктися, воно все одно тихо йде поруч.
А як вам узагалі вдається бути в мирі із самим собою? Усміхатися, говорити «все нормально», триматися, коли всередині — суцільні суперечності, страхи та невисловлені слова. Коли ти ніби й живеш далі, але паралельно постійно рахуєш «скелети у власній шафі», боячись відкрити дверцята й побачити правду в очі. І як часто ми намагаємося лікувати цей стан чим завгодно — роботою до знемоги, втечею у побут, гучними компаніями або тишею — але знову повертаємося до того самого запитання: що насправді допомагає?
«Джива» веде глядача саме через ці гострі внутрішні точки. Чи шукали ви в житті ліки від власного страху? І чи доходили до думки, що інколи єдині «ліки», які справді працюють, — це любов: не солодка картинка, а тепла й чесна присутність, підтримка, здатність прийняти себе й іншого. А ще — ті зустрічі, які іноді трапляються в найнеочікуваніший момент і залишають глибокий слід: повертають до відчуття життя, дають сили встати, дихати, бути.
«Джива» — нова робота Анатолія Матвійчука, яку він сам називає трансцендентальною п’єсою. Це спроба говорити про складні питання буття без спрощень і без моралізаторства — так, щоб кожен глядач почув у ній щось особисте. Постановка молодої режисерки Надії Агєєвої-Швед додає виставі особливого ритму: тут важливі паузи, погляди, недомовленості, а незвична сценографія та точна акторська гра створюють атмосферу, в якій емоції відчуваються гостріше.
Окрема, дуже сильна частина «Дживи» — документальні розповіді херсонських поетів із книги «Херсонщина. Арт-спротив». Вони звучатимуть автентичними голосами самих авторів — людей, які пережили окупацію рідного міста. Це не декоративний елемент і не «ефект», а живе свідчення, що додає виставі правди й ваги. У такі моменти зал слухає по-іншому: тиша стає відчутною, а слова — майже фізичними.
«Джива» — для тих, хто не боїться чесного театру, який не розважає «для галочки», а торкається суті. Для тих, хто хоче не лише відволіктися, а прожити важливу розмову із собою, знайти в ній точку опори й, можливо, вийти із зали трохи світлішим — навіть у складні часи, які нині переживає Україна.
