спектакль Бука Київ 2026-01-31 18:00 МЦКМ «Жовтневий палац»
Бука — Київ, МЦКМ «Жовтневий палац»
«Бука» — це історія про жінку, яку всі звикли бачити «з характером»: різкувату, колючу, нібито непробивну. Головна героїня на прізвисько Бука працює аніматоркою — людиною, яка за посадою має дарувати іншим усмішки, свята й легкість. А от у власному житті з легкістю не складається: вона намагається намацати опору, розібратися в собі й паралельно якось налагодити особисте, не втрачаючи гідності та здорового глузду.
Важлива деталь — Бука виросла в атмосфері так званих «радянських стандартів». Ці уявлення про життя, родину й роль жінки в суспільстві колись здавалися «правильними», але сьогодні вони часто звучать як тиск і вирок. У виставі постійно виринають знайомі стереотипи: що «жінка має», де її «місце», як їй «пристойно» поводитись, що «треба терпіти» й «не вигадувати». І п’єса не просто повторює ці фрази — вона жорстко ставить їх під сумнів, оголюючи абсурдність і небезпечність таких наративів. Зазвичай цей «голос минулого» лунає від старшого покоління — людей, які впливали на героїню найбільше, формували її погляди й навіть її внутрішні заборони.
Форма вистави — комедія у форматі стендапу. І це не «легенькі жартики», а чесна розмова зі сцени, де сміх може різко переходити в гірку правду. «Бука» вміє поєднувати чорний гумор із теплою, справжньою емпатією до персонажів: тут не висміюють людину, тут скоріше висміюють те, що її ламає — правила, очікування, чужі ярлики, «як треба жити». Саме тому глядач то сміється, то раптом ловить себе на думці: «Ого, це ж про нас».
Окремо варто сказати про мову. На сцені вона жива, гостра, інколи провокативна — така, як у реальних розмовах у місті, без прикрас і без зайвої «театральності». Завдяки цьому історія звучить дуже близько: ніби героїня говорить поруч, а не десь «там, у сюжеті». І це додає сили — як комедійним моментам, так і болючим.
У центрі уваги — самоідентифікація та вибір: ким бути, як не зрадити себе, як вижити в міському просторі, де кожен поспішає, а підтримки часто не вистачає. Вистава підкреслює просту, але важливу думку: маленькі акти людяності можуть змінювати багато. Іноді достатньо не засудити, не знецінити, просто побачити людину — і це вже стає точкою опори.
«Бука» — це і соціальний портрет, і своєрідний заклик до людяності. Вона змушує сміятися, але водночас залишає післясмак роздумів — про те, як ми говоримо одне з одним, як успадковуємо чужі установки і як важливо вчасно від них відмовитися. Це вистава, після якої хочеться і пожартувати, і тихо помовчати, переварюючи почуте.
