спектакль 1984.Інша / ЕскапістіКо Київ Київський театр опери та балету
- Хореографія – Ілля Мірошніченко
- Звукова композиція та хореоакустика – Ілля Мірошніченко
- Автор патчу – Heinali ( Олег Шпудейко)
- Саунд-дизайн – DJ Yokai (Артур Кабецький)
- Костюми (ескізи) – ескізи згенеровано Ші
- Костюми (реалізація) – Надія Собко
- Світло – Світлана Змєєва
- Сценографія / візуальне оформлення – Ілля Мірошніченко
- РR – Ольга Усачова
1984. Інша / ЕскапістіКо
Що відчуває людина, коли хоче просто розчинитися у власній тіні? Не втекти назавжди, а хоча б на мить зникнути з поля зору світу. Вимкнути телефон, залишити повідомлення непрочитаними, закритися у кімнаті, де тиша здається надійним сховком. Але ця тиша не така проста, як здається. У ній починають звучати невловимі голоси — власні думки, страхи, бажання. Вони проростають, набувають форми, стають окремими істотами. І ось уже поруч із тобою стоять утілення спокуси, втоми, надії, тривоги.
У виставі ЕскапістіКо ця внутрішня реальність розщеплюється, перетворюючись на сценічну дію. Кожен фрагмент особистості виходить на світло, отримує тіло, рух, голос. Це нагадує історію Біллі Міллігана, де одна особистість змінює іншу, але тут глядач бачить не лише драму героя, а й власне віддзеркалення — альтернативні версії самого себе. Виявляється, втеча в підсвідомість ще складніша й непередбачуваніша, ніж втеча від зовнішнього світу.
Це не просто вистава, а експеримент із часом, звуком та рухом. У центрі сценічного простору — металева сфера, яка оживає як інструмент. Кожен дотик до неї, кожна взаємодія тіл створює музику просто зараз, завдяки модульному синтезатору. Звук і рух тут нероздільні: вони творять єдину тканину, у якій зникає межа між танцем і мелодією.
Усе в цій постановці — «інше».
Костюми, створені штучним інтелектом, виглядають так, ніби прийшли з майбутнього, але водночас говорять про сьогодення. Музика народжується з дотиків акторів, і жоден момент не повторюється. Немає репризи — усе відбувається вперше, лише тут, лише зараз. Кожна сцена — як унікальний спалах, який більше не повториться.
Театр у цій роботі постає не просто як втеча від буденності, а як найчесніший різновид ескапізму. Він не відволікає від реальності — він показує її глибше, зсередини, збоку, ніби крізь мікроскоп. Тут глядач має змогу не сховатися, а навпаки, відкритися собі, побачити себе у дзеркалі сценічної дії без прикрас і звичних ілюзій.
ЕскапістіКо — це не втеча, а шанс зупинитися. Шанс подивитися на себе збоку й, можливо, вперше відчути власну правду без захисних масок. Цей досвід не зникає разом із фінальним затемненням — він залишається у пам’яті як відлуння, як нове запитання до себе, як відповідь, що приходить пізніше, коли вже покидаєш залу.
Приходьте.
Дайте собі можливість зникнути на мить.
Побачте музику — почуйте танець.
І, можливо, саме тут ви зустрінете ту «іншу» себе, яку давно шукали.
